У поліському селі джерела – прямо на порозі хати!
«Оце вам підфартило! – кажуть городяни, коли приїздять у с. Піщане Камінь-Каширського р-ну. – Все літо під хатою – цілюща волога, всю зиму – майже літня вода. Причому – абсолютно безкоштовно!»
А все воно – джерело. Цілісінький рік – чи то морози мінус 30, чи спека аж під 40 – воно тримає майже стабільну температуру. Тому коли влітку зачерпнеш води напитися, то аж зуби зводить. А коли на вулиці мороз, водою із джерела можна й ноги мити.
– Колись, – розповідає тутешній господар Степан Кузьмич, – у мене, мабуть, першого таке диво біля хати з’явилося. Бо як на початку 80-х вирішив із дружиною Надею будуватися, то місце для житла вибрали трохи в стороні: там, де за Польщі була косовиця й поміж високих трав било джерело.
Воно хоч і невеличким вважалося, та до людей – щедрим. І вода така солодка, що мешканці найближчих вулиць зумисне ходили цілющого питва набрати. Тож із власних криниць черпали тільки для худоби та на побутові потреби.
Зате подружжю Кузьмичів у цьому плані пощастило більше: джерельної води в них – бери не хочу. Цілий рік б’є вона з-під землі так щедро, що без жодного насоса набігає у 12-літрове відро буквально за кілька хвилин.
– Коли у 1985-му я тільки почав хату зводити, джерело трохи замулене було, очеретом заросло. Думаю: не буде ж таке добро пропадати. Пробурив свердловину на 40 метрів углиб, у шар твердої глини встромив 20-метрову трубу. І з того часу (а то вважай 30 літ) збоїв із водопостачанням не маємо, – сміється Степан Григорович та дякує за це матінці-природі. – А щоби коло хати не хлюпало під ногами, зайву воду спускаємо в меліоративну канаву.
До речі, перед тим, як совєти меліорацію провели, красувалося на околиці Піщаного настільки величезне джерело, що разів у три було більше за славні Оконські. Глибину мало – вода в ньому аж синьою здавалася! А било з такою силою, що тодішній польський пан навіть узявся в тому місці млина будувати. І хтозна, чи млин не дійшов би до наших днів, якби 1939-го совєти не прогнали поляків?..
Проте, мабуть, оця, «аж синя» вода нікуди після меліорації не зникла. Просто зачаїлася у надрах землі і чекала на свого турботливого господаря. Не дарма останнім часом по всьому Піщаному люди пробивають свердловини й чи не у кожному місці із великих глибин отримують цілющу вологу. Причому – знову ж таки без насосів.
– Маємо в Луцьку родичів, то щоразу, як після гостини додому вертаються, неодмінно набирають бутлі із нашого джерела, – додає Надія Кузьмич. – Бо, кажуть, якої тільки води в місті не купувала – і на розлив, і на розвоз, і в дорогому супермаркеті – але тільки ця, піщанська, без жодних препаратів не мутніє, осаду не має. А смак який! Ніби в дитинстві…
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.