Погляду цих чоловіків бояться не те що браконьєри – комарі!
Що таке царство природи, Роман Монець знає ще з дитинства. Його тато Володимир, працюючи на Камінь-Каширщині лісничим, прищеплював синові любов до всього живого. Тож гідно продовжити династію лісовода Роман Монець вважав і досі вважає своїм обов’язком.
– Спершу допомагав батькові на громадських, як то кажуть, засадах, – жартує Роман Володимирович. – Потім практику з теорією поєднав у Шацькому лісовому коледжі. Дипломованим спеціалістом вийшов після закінчення Львівського лісотехнічного університету. А випробовувати всі знання повернувся на рідну Камінь-Каширщину, у Великообзирське лісництво.
Почавши з посади «старший майстер», сьогодні Роман Монець очолює колектив із десяти людей, де восьмеро – майстри лісу.
Роботи, зізнається керівник, у лісі ніколи не бракує. Особливо багато клопотів із браконьєрами. Один день не повартуєш – наступного дерев можеш недорахуватися.
– Але сьогодні, – додає Роман Володимирович, – працювати набагато легше, ніж, приміром, у 90-ті. Батько розповідав, що тоді, коли законодавство не встигало за реаліями, браконьєрів було в лісі – як саранчі. І вони, знаючи свою безкарність, зухвало розкрадали природне багатство.
– Зараз охочих украсти теж вистачає, – додають до слів керівника майстри лісу Степан Кузьмич і Володимир Федік. – Але кожного неблагонадійного знаємо в лице, завдяки мобільному зв’язку добуваємо оперативну інформацію. Тож за результатами роботи наше лісництво – серед кращих у районі.
На заперечення слів, нібито лісники на дарах природи тільки наживаються, співрозмовники показують плоди своєї праці. І вона, між іншим, не лише в семи тисячах гектарів доглянутих насаджень.
– Щороку чистимо та зариблюємо 15 гектарів водного плеса: карась, короп, амур. Грошей від того не рахуємо, зате селяни мають хороше місце для дозвілля, – зазначає Роман Монець. – Для тих, хто любить більш активний відпочинок, подбали за спортивний майданчик. Там і футбольні ворота, і стовпи для волейбольної сітки, і лавочки для вболівальників. Нещодавно команди з довколишніх сіл організували чемпіонат із пляжного футболу й саме територія нашого лісництва стала місцем спортивних баталій.
А за альтанки для пікніків, то співрозмовники й не згадують. Мовляв, дійсно маємо їх із десять, але хіба таким уже здивуєш?
– До речі, якщо ви за альтанки заговорили, то тут хочу місцевим жителям подякувати, – додає Володимир Федік. – Я у лісі вже 25 років труджуся і маю з чим порівняти. Так-от, раніше люди по-споживацьки ставилися до природи: приїдуть, відпочинуть, купи сміття після себе залишать – і хоч проси, хоч сварися – без толку. Навіть оштрафуєш браконьєра, а він тобі на зло кине сірника – і вогонь у спеку біди такої наробить, що за десять літ не відновиш. А зараз у відпочивальників виробилася культура поведінки, нарешті народ зрозумів: природа – це наше спільне надбання, тож і берегти його треба спільно.
– Позаяк усі ми прагнемо жити по-європейськи, то Великообзирське лісництво вирішило встановити біля рекреаційного комплексу надвірну вбиральню, – і на продовження слів Роман Монець показує споруду, яка не на туалет більше схожа, а на хатину.
– А це ось – плоди фантазії та графіки нашого молодого лісничого, – веде Степан Кузьмич до дерев’яної будівлі, котра є чимось середнім між бесідкою і шатром. – Роман Володимирович сам придумав дизайн, сам накреслив рисунок, а ми вже помогли йому втілити задум.
– Причому задум доволі хороший, – зауважує Володимир Федік. – Річ у тім, що наше село трохи далеко від цивілізації (маю на увазі райцентр). В нас не тільки Інтернету – культурного закладу для відпочинку нема. Тож коли весілля чи хрестини, мусять люди морочитися із шалашами. От ми й вирішили зробити хороше діло: спорудити бесідку, куди вміститься до сотні гостей.
А місце для того вибрали просто фантастичне: сосни, водне плесо і – жодних комарів! Так-так. І це не просто реклама. Як-то кажуть: випробувано на собі. Бо доки їхали до «фантастичного місця», у вікно редакційного авто комарі на льоту заскакували, а як зупинилися на галявині, то жодного довгоносика навіть над вухом не бдзенькало.
– В чому ж секрет? – допитуюся у співрозмовників.
– У лісника такий погляд суворий, що кровопивці й підлітати бояться, – жартує Володимир Федік.
– Та не слухайте його, – долучається Степан Кузьмич. – Просто галявина на горбочку, і тут завжди вітерець повіває.
Відтепер побачити, чи дійсно у Великообзирському лісництві є місце без комарів, зможуть усі охочі. Адже рекреаційний куточок відкрили та освятили ще на початку серпня.
Однак хороші справи лісників на тому, звісно, не закінчаться.
– Ми хоч не офіційно, але давно вже взяли шефство над місцевою школою. Лісові дороги прокладаємо. Чим можемо – церкві допомагаємо. Треба дрова малозабезпеченим – теж до нас ідуть. Якщо порахувати, то лісівник – і міліціонер, і пожежник, і медпрацівник, і кухар відмінний, – перелічує Роман Монець. – А вдячність громади – найкраща за це винагорода.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.