Схід і Захід разом. Не
на словах…
Ще рік тому ківерчанам,
як-то кажуть, «і в голову не приходило», що можна «товаришувати містами» не з
поляками, не з німцями, не з мешканцями українського карпатського регіону, а з
тими, хто живе і працює на протилежному горизонті країни. Жаль, що цього не
було. Тепер нам належить прокладати містки взаєморозуміння «семимильними
кроками». Ківерці спробували. І першими (!) з-поміж волинських містечок
потоваришували з містом Сватове Луганської обл. І виникла цей задум ще до того,
як цей населений пункт з краєчку українського Сходу став оплотом ідеї
соборності України. До речі, Сватове заснували в 60-х роках 16 ст. козаки, яких
переселив Петро І для охорони кордону.
Наразі громади обох міст
прийняли відповідні рішення. Однак дружба існує не на папері. Ківерчани зібрали
й відправили перший вантаж допомоги для сватівчан. А цими днями з Ківерців
додому, у тенета, на жаль, буремного Сходу, повернулися діти, яким разом зі своїми
волинськими однолітками змогли побачити, що таке «Європа на практиці», бо
відпочивали на теренах Польщі. Перед далекою дорогою додому ці юнаки і юнки
зізналися: вони справді мріють про єдину Україну, аж раптом 9-класник Ілля
Діброва додав: «І не тільки про єдину, а про європейську!…»
Власне, рушієм цієї справи
став Ківерцівський міський голова Володимир Жгутов. Задум знайти міста-партнери на Сході та в
Криму, зізнався він, виник спонтанно, ще
тоді, коли у нас після Майдану зазвучали перші сепаратистські ідеї.
– Ми вже тоді вирішили
все-таки не робити голослівних закликів чи звернень «в нікуди», а реалізувати
якусь конкретну справу і таким чином довести, що Схід і Захід разом. А то маємо
добрі взаємини з польською гміною Пшегодіце, французьким містом Лютре, проте,
на жаль, не знаємо, чим живуть такі ж громади на Сході нашої країни, – каже
Володимир Володимирович.
Із Кримом – не встигли. Тому
швидко приступили до пошуків імовірних колег на Сході. Як шукали? Дуже просто.
Секретар міської ради …. запропонувала взяти за спільний знаменник – кількість
населення. Таких не дуже великих містечок, як наші Ківерці, на Луганщині мало,
та натрапили на Сватове. Цікаво, що це місто розташоване за … від кордону з
Російською Федерацією. Не вагаючись, Володимир Жгутов зателефонував своєму
сватівському колезі Євгенові Рибалку. Так, мовляв, і так… – давайте
товаришувати. Нам треба спілкуватися. За іронією долі, Євген Рибалко виявився
одним із тих керівників у тамтешньому регіоні, які є патріотами своєї країни.
Увечері він уже сам зателефонував до Володимира Жгутова.
– Будемо партнерами! –
повідомив. – Я тут переглянув ваш сайт… У нас, на диво, багато спільного. І не
тільки проблеми однакові. А й ви маєте почесного громадянина Ковальова, і ми
маємо Ковальова… Ваша районна газета раніше називалася «Ленінським шляхом», і
наша теж!
Правда, невдовзі в
оптимістичні плани керівників «історія» внесла корективи. На Сході завирували
криваві події, і Євгенові Рибалку в перші дні розгулу терористів на Луганщині
було чим зайнятися. Ні, він не взявся вивішувати триколор над мерією. Бігом
зібрав команду однодумців серед міщан, у місті над самісіньким кордоном із РФ
організував свою самооборону, свої блокпости, де пильно стежили, щоб різна
нечисть не пробралася в місто. Уже згодом до них приєдналися бійці Нацгвардії і
почали допомагати героїчним жителям зберігати спокій громади. Вже потім у
Сватове переїхала вся обласна влада, обласна міліція та низка інших
підрозділів.
Ще в квітні депутати
Сватівської міської ради зібралися на сесію і проголосували за те, аби стати
містом-партнером для волинських Ківерців. Тоді в Ківерцях уже збирали вантаж
допомоги для колег на Сході і для наших військових, котрі бережуть там спокій,
бо знали: у Сватовому отаборилося дуже багато біженців, є значна потреба в
харчах та речах першої необхідності. В травні відповідне рішення про
партнерство зі Сватовим прийняла Ківерцівська міська рада, планували після
Великодня здійснити обмін делегаціями… Не судилося. А згодом у Ківерцях визріла
й цікавіша ідея…
Польська гміна Пшегодіце саме
реалізовувала проект, до участі в якому запрошувала й ківерчан. Волинські діти
мали їхати до Польщі, щоби кілька днів мешкати у тамтешніх родинах й разом із
польськими однолітками вивчати культуру своїх країн, спілкуватися. Одномоментно
виникла ідея: чому б до Польщі не запросити дітей зі Сватового? Зробити це
насправді було надскладно. Завдяки сприянню польської сторони ідея втілилася в
реальність. Хоча дуже чимало зусиль доклали сватівчани, щоб оформити документи.
Бо консульство в Донецьку вже було закрите, а доводилося їхати за паперами аж до
Харкова! Однак п’ятеро юних сватівчан на чолі з керівником делегації,
викладачем школи мистецтв Ольгою Жадановою рушили на Волинь. Ніхто з них раніше
у нас не був, а тим паче – в Польщі. Спершу гостей радо зустрічали в Ківерцях.
Варто сказати, що власник готелю «Сяйво» … люб’язно погодився прийняти дітей зі
Сходу безкоштовно. Що цікаво: цією ж пори до Ківерців прибули ще
делегація-учасник польського проекту – діти із с. Зведенівка, що на Вінниччині.
Таким чином у межах гміни Пшегодіце зійшлися Схід, Захід і Центр України.
А після недавнього повернення
з Польщі, вже у Ківерцях, хлопців та дівчат із волинського райцентру та зі Сватового
запросив на гостину міський голова. Володимир Жгутов розповів про історію та
сучасне життя Ківерців. А от Ольга Жаданова здивувала усіх гостинцями від
сватівського мера. Щоби, як годиться, не з порожніми руками уперше на Волинь
їхати, сватівчани прихопили із собою подяку від Євгена Рибалка, сувеніри і дещо
із тих атрибутів, без яких у Сватовому не обійдешся. Це, скажімо, коронне
місцеве насіння чи пляшечка кукурудзяного масла, яке виготовляють сватівчани…
Діти ж тим часом смакували запашним чаєм із цукерками, охоче розповідали про
захопливу мандрівку і вже мріяли про наступну зустріч. У когось уже визріли
плани навчатися у Польщі, хтось у польській оселі залишив частиночку серця і
має намір товаришувати, а хтось просто… закохався.
Маленький, але щирий
справжній крок до об’єднання держави, який, як виявилося, зробити дуже просто.
Було би бажання…
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
Ми попросили гостей із
Луганщини поділитися думками. Вони дуже старалися говорити щиро і… чистою
українською.
Роман Чайка, учень 11 кл.,
спортсмен, учасник міжнародних та всеукраїнських змагань із вільної боротьби, м. Сватове: «На Волині я не був, приїжджав тільки в Карпати на
відпочинок. Природа тут інша, й люди по-іншому спілкуються. Гостинніші та
простіші. А в Польщі… Скажу тільки, що дехто плакав, коли розлучався з тими
сім’ями, які нас приймали».
Ольга Кашура, 11 кл., мріє
навчатися у Польщі в медичному університеті, юний науковець: «Вражає навіть ставлення
поляків до елементарних норм життя, хоча б до Правил дорожнього руху. Мені б
хотілося в Європу, там люди свідоміші, вони розуміють, куди їм треба рухатися.
У них усе – на поличках».
Дарина Захара, 11 кл., з
учительської родини, місцева активістка:
«У нас вдома зараз тихо і спокійно. З весни стоїть Нацгвардія. Щодня бачимо, як
проїжджає військова техніка. Страшно спочатку було, а зараз… У нас спокійно
завдяки нашому меру, бо він не вивісив і російського прапора. У нас класний
мер!».
Ілля Діброва, 9 кл., юний
музикант, лауреат всеукраїнський та міжнародних конкурсів: «Що запам’яталося? Це особисте. Я не можу розказати».
Тетяна Репа, 9 кл.,
переможниця олімпіад з української мови та літератури: «Коли ми сюди збиралися, всі боялися, що тут буде
агресивне ставлення до нас. Але ми стільки
нових друзів зустріли: і тут, і в Польщі. Я обов’язково хочу повернутися і пообіцяла
для цього вивчити польську. Але хотілося б колись зустрітися всім разом на
нашій території».
Ольга Жаданова, керівник
делегації: «Горджуся тим, що я зі
Сватового і що народилася в Україні. З дитинства говорю російською. Так зручно
спілкуватися, і я це роблю. Хоча у нас у місті всі школи – українські. Проблема
– надумана. Головне – бачити, що тут і там – однакові люди. Легше було залишати
домівку, знаючи, що вдома спокійно. До сьогодні така ж ситуація. Хоча це
відносний спокій. Бо ж довкола – війна…»