Якщо
у вашому селі безлад – повчіться прибирати так, як це роблять селяни із
Горохівщини. Кожна зрізана галузка у них «заробляє гроші»!
Ні.
Не подумайте, що Квасів – то райське село. Звичайнісіньке. Зі скромним ФАПом,
сільрадою, маленькою школою та навіть бур’янами на узбіччях… Ми втрапили сюди напередодні Спаса й помітили
масштаби генерального прибирання: уздовж кладовища лежали зрізані колоди,
гілки. Де вже дбайливо складені й посортовані, де ще ні. Але здивували селяни
згодом, коли я почула «арифметику»
усього їхнього прибирання. Вміння зробити так, аби копійка на копійку
працювала, вкотре доводить, що старовинне село на Горохівщині назвали Квасовом
не тому, що тут безпробудно пили оковиту й били байдики. А тому, що селяни не лінувалися та із багатих місцевих
урожаїв готували відмінний квас. Не лінуються й досі.
Сьогодні
квасівські будні – нічим не кращі за будні інших населених пунктів. На початку
2000-х селяни «провели в останню путь» свій колгосп. І, каже Квасівський
сільський голова Надія Ворончук, добре, що змогли врятувати техніку. Тобто
завадили забрати її в район і продати там з аукціону невідь-кому. Зібрали збори
і постановили продати своїм же людям. Трактори, комбайни, автомобілі опинилися
у двох місцевих господарів. Деякі одну машину на двох купували. Звичайно,
багато чого з тоді купленого уже нема, бо ж техніка була не нова. Але від часів
колгоспів селяни навчилися самотужки хазяйнувати. І тепер, за словами
Надії Ворончук, «переливають із пустого
в порожнє»: продають молоко, сир, сметану, щоб купити добрива та солярки і
посіяти зернові…
Але
місцевий народ не тільки працелюбний, але й дружний. Якщо треба десь на спільній
території лад навести, то беруть коси, граблі, сокири – і йдуть. Про це
головиха говорить із гордістю.
Цьогорічні
клопоти квасівчан так чи інакше пов’язані з місцевою святинею –
Свято-Миколаївською церквою. Вона окраса села, а головне – гуртує людей не
тільки вірою чи молитвою, а й працею. Торік перекрили дах, замінили куполи.
Тепер пофарбували й оновили паркан. Скоро у храму – ювілей. Староста Сергій
Четвержук каже: «Рішилися в зв’язку з ювілеєм порядок зробити. Зібрали по 200
гривень. А то дах був побитий ще осколками після війни. Розібрали, замінили всі
конструкції. Поруч із тим взялися на
кладовищі лад навести. Треба данину предкам віддати».
Квасову
пощастило, що є кому ідеї продукувати та їх втілювати. У селі розповідають:
роботи щодо церкви – заслуга двох ініціативних місцевих жінок Ольги Супрун та
Надії Машкари.
«Не
скажу, що лише одні вони працюють, бо є й багато інших небайдужих людей, але ці
дівчата – молодці. Про них можна на всю Волинь сказати!» – заявляє сільський
голова.
Із
хати в хату йдуть жіночки, якщо треба організувати якусь громадську справу. Не
лінуються, збирають кошти, багато чого роблять самі, не шкодуючи сил. Словом, є
кому задати тон!
Чимало
компліментів у селі можна почути і в бік сільського голови Надії Ворончук. Із
2001-го вона – біля керма місцевого самоврядування. Має досвід, енергію і
розуміння того, як можна помогти людині.
«Голова
має бути поза політикою, – промовисто зазначає. – Бо яка в селі політика?
Робота людям треба, пенсія і зарплата. Вислухати. Порадити. Ну, і здоровий
спосіб життя підтримувати. Тішуся тим, що наші люди дружні. Та й останнім часом
стали більше до церкви ходити. Чи то відроджується віра, чи це пов’язано із
суспільно-політичними подіями в країні, не знаю. Але якщо в сусідньому Охлопові
про храм дбає переважно священик, то тут – громада».
Церкву
до ладу вже фактично довели, а на кладовищі у день нашого відрядження саме
кипіла робота.
«9
травня ми зібрали схід селян і прийняли рішення, що треба щось робити з нашим
цвинтарем, – розповідає Надія Ворончук. – Старі дерева стали уже аварійними, падали
на пам’ятники і їх розбивали. Дійшли до висновку, що треба зняти все. Але як?
Кажуть: «Забирай гроші собі в сільську раду!». Я відмовилася. «Ні, – кажу, – на
сільську раду я ні копійки брати не буду. То є людське, хай буде людям», –
провадить пані Надія.
Відтак
пішли іншим шляхом: священик о. Анатолій відкрив рахунок на церкву. Усі гроші
за тополі, які зрізали довкола кладовища, пішли йому на храм. А це майже 18
тис. грн! Порізку дерев оплатив той, хто
забирав деревину.
Іншу
частину дерев, які росли всередині цвинтаря, вирішили теж продати. Своїм
…одиноким та малозабезпеченим – за ціною 100 грн. За умови, що ті гроші підуть знову ж таки на
церкву. «Люди на це із задоволенням пішли, – зазначає пані Надія. – Кошти вони віддають соціальному працівнику,
яка потім віддає їх церкві. Наші хлопці самі колють дрова і доставляють їх. А
вилучену суму маємо потратити на те, щоби сіткою загородити кладовище. Усе
робимо самі».
А
далі у найближчих планах активних квасівчан – засадити територію біля храму і
цвинтаря молоденькими деревцями. Хто це робитиме?
«Як
хто? Є в нас школа. Є сільський актив. Подумаємо, які саме деревця тут потрібні
й станемо до роботи. А де робить гурточок, там повний куточок!» – відповідають
у селі. Беріть приклад!
Олена
ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.
