12 вересня у життєвому
щоденнику заслуженого журналіста України Ніни Романюк з’являться нові дві п’ятірки,
які завжди прикрашали учнівський щоденник випускниці Раків-Ліської восьмирічки
і Камінь-Каширської середньої школи №1, яку за успіхи в навчанні нагороджено
золотою медаллю.
Золотом осені щороку
Всевишній цю талановиту журналістку, дружину, матір і бабусю обдаровує багатими
щедротами цієї пори року. Радують дві донечки Анна і Марійка, гріють душу,
милують око і вкривають сонячною усмішкою обличчя внуки Данилко, Кирилко та
Тимофійко. Тішить серце батькова невтомність господарювати у рідному селі,
незважаючи на поважний рік, за що щоденно дякує Богові за таку ласку.
Золотий вересень був
початком, а сьогодні вже й поважним віком. 12 вересня родина очікує із
нетерпінням, бо саме цього дня можна виявити і висловити усі найкращі почуття
любові, поваги, захоплення, щирості, які сприйматиме із дипломатичною увагою та
мудрістю. Цього дня першими вітатимуть донечки, внученята, чоловіча частина
сім’ї – батько Віктор Петрович, зять Анатолій, чоловік Степан, найкращі свати
Микола та Марія Коніки, близька родина, друзі і колеги по перу, однокурсники.
Для всіх зуміє знайти щире слово вдячності.
Не можемо не сказати кілька
слів про непересічний талант журналістки Ніни Романюк у роботі зі словом,
виборі теми, умінні знайти форми образності розповіді про героїв своїх
досліджень та відобразити час, про який розповідається у газетному матеріалі.
Найбільше її хвилює доля жінки у нелегкі часи воєнного лихоліття, визвольних
змагань Української Повстанської Армії, колгоспних буднів селянської родини.
Уже й на книжку документальних нарисів зібралося чимало матеріалів…
Здібну студентку запримітили редакційні
колективи Харкова, де вона проходила виробничу практику. Не кожному
випускникові факультету журналістики Київського державного університету ім. Т .Г.
Шевченка у 80-тих роках пропонували посаду кореспондента в обласній харківській
молодіжці «Ленінська зміна», не завжди безпартійного запрошували на роботу у
провідну на той радянський час газету «Соціалістична Харківщина».
У буремні серпневі дні 1991 р.
доля повернула її у рідні краї. Тоді стала власним кореспондентом газети
«Україна молода», де трудиться донині. Співпрацювала також у новоствореному
«Віснику», газеті «Віче». 1999-го очолила газету «Досвітня зоря» (тепер
«Волинська газета»). Їй вдалося згуртувати колектив однодумців і молодих
журналістів. Якщо попереднього року наклад обласного видання сягав 5 тис.
примірників, то вже 2002-го – 10,5 тис. Звичайно, що це був успіх усього
колективу, і Ніни Вікторівни зокрема, адже газету обирав читач без
передплатного «примусу». За п’ять років керівництва газетою їй вдалося виховати
плеяду молодих, а нині відомих в області журналістів, котрі працюють в
авторитетних виданнях.
Не все в журналістському світі залежить від
таланту і професійності керівника. Реалії часу не збігалися зі сприйманням
змін, які визріли у «помаранчеву» революцію. Тому довелося повністю віддатися
головній газеті у професійній журналістиці – «Україні молодій».
Ось уже дев’ять років Ніна
Романюк співпрацює із колективом газети «Віче-інформ», обіймає посаду
заступника головного редактора. Читач любить її матеріали з різних актуальних
тем, часом телефонні дзвінки від них підказують нові теми для відряджень.
Наша ювілярка – неодноразовий
лауреат обласних професійних конкурсів «Професіонал» та «Любіть Україну»,
конкурсів обласної організації НСЖУ. Її праця відзначена почесним званням «Заслужений
журналіст України». Національна спілка журналістів України удостоїла Ніну
Романюк звання «Зірка української журналістики» та золотої медалі української
журналістики.
Пестить Осінь золотом прожиті
роки, вишитими мамою стеляться життєві рушники, а зозулі щовесни будуть на
щастя кувати. Не журіться, що втікають роки, вони ще служитимуть вам довго-довго…
Секретаріат обласної
організації НСЖУ, працівники «Діалогу» та «Волинської газети».