Над
трасою біля Буцина Старовижівського р-ну торги такі, що куди там одеським
євреям із їхнім базаром «Привоз»!
Одеса, ринок. Розмова покупця та
продавця:
– Я б
і за півціни таку шубу не купила. Дивіться – все хутро з неї вилазить!
–
Мадам, я спущу вам десять гривень – і за
пару років ви будете мати чудове шкіряне пальто!
Щось
подібне сталося із нами, коли в редакційному авто прямували зі Старої Вижівки
на Ковель. А точніше – в кількастах метрах від вказівника «Буцин».
Діло
було якраз того дня, коли пройшов дощик, блиснуло сонце і людей у лісі стало ще
більше, ніж грибів після дощу.
Здавалося
б: не полінуйся, відведи годину-другу і сам пошукай якого боровичка. Але ж часу
шкода, і ми вирішуємо піти хитрішим способом: купити вже готових грибочків.
Ось і
торговельні прилавки (біля Буцина над трасою їх уже давним-давним встановили
силами районного центру зайнятості). Побачивши автомобіль із потенційними
покупцями, грибники навперебій беруться рекламувати свій товар.
–
Збираємо стільки, що і додому маємо, і на продаж вистачає, – розповідають і по
черзі пропонують оглянути вміст відер та слоїків.
Доки ми нюхаємо
гриби та прицінюємося, пенсіонерка із с. Буцин пробує «взяти на жалость»:
– Ой
дитино, стою із 11-ї ранку (а ми розмовляли вже по четвертій вечора, – авт.).
Торги геть нікудишні. Купи хоч шось. Тільки мене не хвотографіруй.
Аби
підняти бабусі настрій, а заодно «прайси» дізнатися, дістаємо гаманця.
–
Беріть! Не пошкодуєте! – зраділа жінка. – Відро білих (п’ятилітрове)
віддам за 80 гривень, красноголовці – за 50. А як грошей не маєте, візьміть
лисички (десятка за літрову банку). У супчик наші хазяйки люблять рижики
додавати. Дуже хвалять багнючки: за смаком схожі на білі, але дешевші.
Доки я
ціни записую, наш водій Віктор Михайлович купує відеречко польських. Згодом (коли
бабця ціну на 10 грн опустила) погоджується на багнючки (щоправда – якщо хазяйка
ще 5 грн відмінусує).
«А, –
махає рукою продавчиня, – хай буде по-вашому!» І пересипає ще одне відро.
Але
перевірити, чи дійсно така смачна розрекламована новинка, не пощастило. Бо по
приїзді до Луцька вдалося з цілої торби багнючків відшукати хіба з вісім
нечервивих.
Тож
вийшло, як в анекдоті: за півціни ми отримали натурального, без холестерину…
м’яса черв’ячків. І – ніяких касових чеків чи квитанцій!
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.