Луцький
гарнізонний військовий госпіталь отримав допомогу. Речі – найнеобхідніші: вода
й одяг. Надали все це волонтери із комітету гуманітарного забезпечення військ.
На жаль чи на щастя, але доводиться визнавати: якби не така оперативна та
безкорислива мобілізація звичайних людей, нам навряд чи вдалося би протриматися
у стані війни стільки часу.
Волонтери – люди скромні,
розповідають мало і то неохоче. Мовляв, ну чому ви акцентуєте, ми ж просто
привезли мізерну частинку того, що просили. Заступник командира із
матеріально-технічної частини Луцького гарнізонного госпіталю Сергій Чубай розповідає:
– Я навіть зараз не знаю, що саме
привезли. Очевидно, щось солдати просили, тож… Але нема чого грішити: ми тепер усім
забезпечені. І все – завдяки волонтерам. До нас постійно приїздять звичайні люди,
щось привозять. От бачите машину з помідорами – це ж також від когось подарунок.
Постійно телефонують, запитують, що треба. То ж якраз можу принагідно
повідомити: ми відкрили рахунок і зараз збираємо на томограф. Адже сьогодні наші
хлопці воюють, а завтра прибувають сюди на лікування. Нам треба бути готовими
до цього і допомагати.
Серед волонтерів – перший
заступник голови облради Олександр Пирожик. Він прибув разом із Сергієм Кобою,
керівником волинського комітету гуманітарного забезпечення війська.
– Через госпіталь уже пройшло
1400 осіб, – розповідає Олександр Веніамінович. – Це лише ті, які вже виписалися
з госпіталю, не рахуючи, що нині на лікуванні ще 198 солдатів. Зараз ніхто не
відповість на запитання, скільки хлопців із Волині воює. Бо ж у добровольчі
батальйони йдуть не за обліком, а за покликом серця. Можна дуже приблизно
порахувати, що волинських бійців загалом 6000.
– Зараз усі військові з нашої
51-ї бригади повертаються, адже її будуть розформовувати і створювати на тій
основі 14-ту, – долучається Сергій Коба.
А щодо допомоги… То волинський
комітет гуманітарного забезпечення війська діє більше 3-х місяців. За цей час волонтери
надали усілякої допомоги на загальну суму більше 3 млн грн. Загалом усе йде на
потреби бійців, котрі захищають територіальну незалежність на Сході України. Це
– батальйони «Азов». «Айдар», «Донбас» та «Січ». Ну і, звісно, в першу чергу –
51-ша бригада.
– Також підтримуємо зв’язок із
гарнізонним госпіталем, аби знати, що тут потрібно. От минулого разу передавали
візки для перевезення солдатів, які нам надала польська сторона. Сьогодні, як
бачите, це одяг, білизна, негазована вода. Ми працюємо, аби донести до
кінцевого споживача, тобто бійців, найнеобхідніше. А потреби змінюються.
Сьогодні необхідні теплі речі, а держава далеко не повною мірою цим забезпечує.
Також готуємо і ремонтуємо транспорт. Намагаємося реагувати оперативно. Не
забуваємо і про родини, де є загиблі.
Сергій Коба розповідає, що комітет
діє в усіх районах. Але найактивніші – в Іваничівському, Луцькому,
Ківерцівському, м. Володимир-Волинський, Старовижівському, Ковельському, Любомльському.
Долучаються держлісгоспи, зокрема начальник управління ВОУЛГ Василь Мазурик. А
ковельчани зараз готують теплі речі.
– Основне бажання хлопців, яке
чуємо, коли приїжджаємо на передову: ми хочемо повернутися додому. Інше –
допоміжне. І одяг, і їжа, але головне – в їхній душі відбуваються страшні речі.
Вони потребують психологічної реабілітації, хоча й кажуть, що все нормально.
Війна – це страшно, передати цього словами не можна. І враження від побачено не
забуваються, мабуть, ніколи, треба лише навчити тих хлопців із цим жити далі..
Нашу розмову почув айдарівець
Сергій.
– Допомога потрібна. Дуже. Адже коли
ми стояли на передовій і пили воду з річки… – не стримував емоцій чоловік. – Ну,
дякувати Богові, ніяких паразитів не було. Але головне не те… Потрібна
психологічна допомога, вкрай потрібна. Необхідно хоча би на місяць повернути
хлопців у сім’ю, дати оговтатися від усього. А в нас переважно займаються
побутовими питаннями, і то не держава…
Світлана
ДУМСЬКА.
Фото
автора.
