У
Волинському обласному музично-драматичному театрі ім. Т. Г. Шевченка відбувся
концерт Волинського академічного народного хору. Митці присвятили його
учасникам АТО. Заслужений діяч
мистецтв України, художній
керівник та головний диригент хору Олександр
Стадник сказав зі сцени, що волинські митці також побували на Сході України,
зокрема виступали у Луганській області. Тепер вирішили допомогти бійцям, що
боронять Україну від російських найманців. Подякував присутнім, що прийшли на
концерт і запевнив, що всі зібрані кошти будуть передані для потреб батальйону
«Айдар». Зал був повнісінький. Благодійну акцію артистів підтримали працівники багатьох
організацій та установ, прості лучани. Декотрі чоловіки прийшли з дружинами, а
жінки – із чоловіками. Повним складом прийшло Волинське обласне управління
лісового та мисливського господарства. Лісівники постійно надають допомогу
учасникам АТО і коштами, і продукцією власного виробництва, і деревиною. У ці
дні на Схід вирушають вагони з матеріалами для будівництва бліндажів та укриттів,
чимало лісівників зараз служать у діючій армії чи добровольчих батальйонах.
Тому так дружно і вирішили управлінці підтримати ініціативу народного хору.
Але
це був не просто концерт по збору коштів. Якоїсь миті здалося, що волинські
артисти, як добровольчі, міліцейські, гвардійські, армійські батальйони стоять
на найнебезпечнішім рубежі й боронять духовні кордони українського народу. Це
був виклик великому східному сусіду і його завойовницькій культурі, які заради
імперських амбіцій готові спершу знищувати духовність інших народів, тоді фізично
винищувати автохтонне населення голодоморами, репресіями, виселенням, а там,
завізши переселенців, і на кут чужого дому претендувати, та так, що каменя на
камені від нього може не зостатися.
Волинські
митці продемонстрували українську шляхетність пісні, танцю, музики, одягу,
надзвичайно піднесли дух кожного глядача. А розпочався концерт піснею «А смерть
заглядає в козацькії очі» у виконанні народного хору. А там зазвучали улюблені
пісні багатьох поколінь і часів «Їхав козак на війноньку», «Гарний козак,
гарний», «Під горою річка в’ється», «Ой у вишневому саду, там соловейко
щебетав»… Чисті співучі голоси летять у зал… Очі артистів випромінюють віру…
Козацькі вуса і чуби. І дівчата, мов калиновий гай, стоять, запишалися,
гарні-прегарні в українськім народнім вбранні.
«Співай,
співай, соловейку», «Ой ти дівчино, моє серденько, причарувала моє серденько»…
Линуть і линуть співи, будять пам’ять, думи тривожать.
–
Це вже не просто співи, а війна культур. Бійців АТО, хлопців з народу, які
пішли боронити рідну країну від новітнього тирана, що задумав поневолити,
розірвати на шматки Україну, «роздати» український народ поміж межовими
країнами, поділити на «польський», «чеський», «угорський», «білоруський»,
«російський»… Не просто луганським і донецьким шовіністам буде пояснити свою
ненависть до українців майбутнім поколінням, адже потрібно буде визнати злочини
проти корінного українського населення, визнати і взяти на себе
відповідальність за голодомори, розстріли, зачистки і царських сатрапів, і
більшовиків, і совєтів, і свої власні злочини-руйнування… У третьому
тисячолітті ті самі методи – знищувати «до основания, что б потом…»
…Хор
змінюють на сцені танцівники… Які багаті запальні цікаві українські танці. І
присідки, і крутахи, і підтупці, і руки в боки, і гра плечима… І ноги що
дримблять-біжать-стрибають-летять… І плаття, що парашутиками-квітуванням
передвіщають час кохання… Малинові козацькі і ружові дівочі пояси, вишиванки,
їх квіття й орнаментика, віночки із стрічками, червоні чобітки, чуби і коси…
Кивки голівками, змахи рук, усмішки золоті… Так твориться вічна таїна любові…
Це нація, що йде шляхом любові… Це народ, що уміє закохуватися, здружуватись,
творити…
…І
сльоза в козака-співаченька спалахнула на личку у світлі прожекторів, і в залі
не одна слізка зблиснула, як хор заспівав «Налий, мамо, рому, бо я їду, мамо, з
дому до прийому… А в прийомі – скляні двері, там сиділи офіцери… А в прийомі за
дверима стоїть дівка чорнобрива… Ой ми п’ємо склянку пива, прощай
мила-чорнобрива… Ой ми п’ємо склянку меду, прощай, мамо, бо вже їду… Ой
горе-горе…» І Симоненківська «Виростиш ти сину» летить у зал… А там «Гей
соколи!..» І знову танець… Четверо хлопців, і ще четверо, а тоді – й по лебідоньці-парі
кожному… Танці промовисті, швидкі,
блиски закоханих очей ще бистриші… І знову танець переходить у пісню…
«Шумить-гуде дібровонька, плаче дівчинонька, на шлях битий поглядає… Битим
шляхом москалі ідуть, за собою коня ведуть… Ой ти коню білогривий, скажи
правду, де мій милий?..» І далі: «Ой там при долині окопами зрито, лежить там
січовик убитий». А там про кобзаря, який на могилі співає про козацькую славу,
про душу козакову, що досі гуляє за порогами… А ще «Засвистали козаченьки»,
«Чуєш, мій друже, славний юначе, як Україна плаче і стогне…» І вже у єдинім
пориві – народний хор зі сцени і глядацький багатоголосий глядацький із зали
разом, поклавши руки на серця, співають «Ще не вмерла Україниа, ні слава, ні воля, ще нам браття-українці
усміхнеться доля…»
То
був журбливий і натхненний концерт…
–Допоки
є Волинський хор, наш дух не скорити і не поставити на коліна! – озвучила думку
усіх присутніх заступник голови облдержадміністрації Світлана Мишковець.
–
Спасибі народному хору, – мовив заступник командира батальйону «Айдар»
Олександр Кралюк. – Ще 15 годин тому разом з хлопцями охороняв Луганську ТЕЦ.
Знаю, що кожна мати ловить по телебаченню всяку новину, сподіваючись побачити
сина, кожна жінка переживає за чоловіка, які там… Хочу митцям подякувати, що ви
з нами. Ця ваша жертовність – одна на всіх, на кожного із нас вона одна – за
1200 кілометрів від Луцька це особливо відчуваєш…
…
Покидали глядачі зал із думкою про бійців, що боронять Україну на Сході.
–
Які ваші враження? – поцікавився у лісоуправлінців.
–
Народу, який має таке шляхетне мистецтво, не скорити, – відповідали чоловіки й
жінки. – Сьогодні українські пісні, танці, музика, народні костюми, навіть
орнаментика зміцнюють дух, додають людям упевненості.
–
Ідея проведення такого концерту належить директору Волинської обласної
філармонії Сергію Юхименку, – каже директор театру Анатолій Глива. – Її підтримали
усі патріоти. Ви бачили скільки прийшло глядачів! Ми разом із нашими бійцями.
Ми любимо Україну.
Сергій
ЦЮРИЦЬ.
На
фото автора: під час благодійного концерту Волинського народного хору.