«Якщо
Україна надумає відродити Ракетні війська стратегічного призначення, ми готові
ділитися досвідом і допомагати у становленні бойових частин», – кажуть сивочолі
волинські ветерани, які знають, як із допомогою потужної зброї стримувати
найзухвалішого агресора.
2014-го
минає 55 літ із часу створення 37-ї Гвардійської, Севастопольської, орденів
Леніна і Кутузова дивізії Ракетних військ стратегічного призначення, що
дислокувалася на Волині з 50-х років минулого століття до початків Незалежності
України. Але колишньої ядерної палиці в руках нашого війська вже немає:
повіривши в запевнення США, Великої Британії і Росії та підписавши 5 грудня
1994 р. із ними в Будапешті меморандум, наша держава в обмін на добровільну
ліквідацію третього на той час у світі ракетно-ядерного потенціалу отримала
лише письмові гарантії територіальної цілісності та безпеки, які не коштують
навіть паперу, на якому вони підписані.
І
раптом в Україні знову заговорили про необхідність відновлення «ядерної
парасольки», котра б допомогла стримувати не тільки східного, але й усіх
потенційних агресорів від зазіхання на нашу незалежність та територію. А що
думають із цього приводу не політики, а фахівці? Тим паче, що дуже скоро
відзначатимемо 20-річчя добровільного роззброєння, яке тепер Україні вилазить
боком!
Колишні
ракетники, котрі згуртувалися в окрему громадську організацію на чолі з
Олександром Івасюком, ювілейну дату створення 37-ї дивізії не залишили без
уваги: затіяли і провели круглий стіл «Славні традиції стратегічних ракетників
передамо молоді і воїнам України». До
участі в ювілейному заході зголосилися ветерани із Києва, Вінницької,
Харківської, Хмельницької, Рівненської, Львівської областей, члени їхніх родин,
а також вихованці та викладачі Волинського обласного ліцею з посиленою
військовою та фізичною підготовкою.
Коли
не так давно лучанин, полковник у відставці Олександр Івасюк із колегами по службі та однодумцями вирішив
створити цю громадську організацію, ніхто
й не сподівався, що за невеликий період часу їхня скромна місія –
передавати молодому поколінню майбутніх захисників досвід, стати за живих
свідків історії – набуде такого стратегічного для держави значення. Бо ж війна…
Між
іншим, якби не активна позиція волинських ветеранів-ракетників, сьогодні у
Луцьку не діяв би госпіталь для військовослужбовців. Вони були серед тих, хто
довів тодішній владі, що рішення про закриття медустанови – передчасне. Хоча
окремі діячі з Громадської ради при облдержадміністрації минулого скликання
навіть підтримали пропозиції прихованих «прихватизаторів», аби виселити з
історичної споруди весь персонал військового госпіталю…
У музеї Києва.
РСД-10 у бойовому поході.
Тому
розмова за круглим столом, задля якої сивочолі офіцери зібралися у ліцеї, була
особливо актуальною. Ветерани з різних регіонів країни високо оцінили діяльність
нашого військового ліцею, щиро подивувалися, яку змістовну патріотично-виховану
роботу із молоддю тут провадять. Окрім того, звичайно, було чимало спогадів про
роки служби… Учасники обмінялися книгами, сувенірами. Голова Спілки ветеранів Ракетних
військ стратегічного призначення України генерал-майор Микола Філатов спільно
із керівником ГО «Ветерани РВСП Волинської області» полковником у відставці
Олександром Івасюком вручили відзнаки найбільш активним колегам. До речі,
організація волинських ветеранів-ракетників також отримала від столичного
керівництва грамоту «за зразкове
виконання завдань щодо становлення та розвитку ветеранського руху» та у зв’язку з 55-ю річницею 37-ї ракетної
дивізії. Наступного дня гості побували на території Волинського регіонального музею
українського війська і військової техніки. А на завершення зустрічі колишні ракетники
отримали наказ до виконання: поки є порох у порохівницях, продовжувати зустрічатися
з молоддю, допомагати один одному у радості та горі.
«Була
одна спільна думка, що звучала чи не в кожному виступі під час круглого столу,
– резюмує Олександр Івасюк. – Якщо Президент
України Петро Порошенко і влада приймуть рішення заснувати свої ракетні
війська, то високопрофесійні кадри з рядів ветеранів готові надати всіляку
допомогу у їх створенні».
Підготувала
Олена ЛІВІЦЬКА.
На
фото: генерал майор Микола Філатов дякує Олександрові Івасюку за активну
громадянську позицію.
До
теми
Могли
дістати до Уралу та Ла-Маншу…
Зі
статті директора Волинського регіонального музею українського війська та
військової техніки Ігоря Пасюка на тему «Дислокація радянських військ на Волині
в часи «холодної війни» крізь призму музейної педагогіки»:
«Волинь
як прикордонна область Союзу була задіяна в загальну систему військового
захисту СССР, деякий час ця інформація була засекречена. Проте зараз ми можемо
розповісти про військові частини цього періоду.
Американські інспектори під час знищення радянських ракет у 1988 р.
У
нас дислокувалася 37-ма Гвардійська, Севастопольська, орденів Леніна та
Кутузова ІІ ст. ракетна дивізія із штабом у м. Луцьку. Вона почала
формуватися 1-го вересня 1959 р. у складі 5-ти ракетних полків: 576 рп (в/ч
43180) – місце дислокації Луцьк (Волинська обл.); 351 рп (в/ч 42683) – місце
дислокації Броди (Львівська обл.); 103 рп (в/ч 32155) – місце дислокації
Червоноград (Львівська обл.); 615 рп (в/ч 43178) – місце дислокації Славута (Хмельницька
обл.); 577 рп (в/ч 32187) – місце дислокації Луцьк.
37-ма
дивізія увійшла до складу 43-ї Ракетної армії (штаб у м. Вінниця), створеної 1
вересня 1960 р. Крім 37 РД до неї увійшли: 19-та ракетна дивізія
(Хмельницький), 33-та (Мозир Гомельської обл.), 35-та (Орджонікідзе,
перебазована у Барнаул), 43-тя (Сумська обл.), 44-та (Коломия), 46-та (Первомайськ),
50 –та (Білокоровичі Житомирської обл.).
Озброєння
дивізії.
До початку 1980-х рр. на озброєнні РД перебували стратегічні ракети середньої
дальності Р-12 (8К63) конструкції Михайла Янгеля. За класифікацією США та НАТО
– «SS-4 Sanda» («Сандал»). Її стартова вага становила 41920 кг, довжина – 22,1
м. Вага головної частини – 1,4-1,6 т. Ядерний заряд 1х1 мгт чи 1х 2,3 мгт.
Двигун конструкції Валентина Глушка. Дальність польоту 2080 км. За конструкцією
одноступенева, з паливними баками несучої конструкції. Виготовлялася на заводах
у Дніпропетровську, Пермі, Оренбурга, Омська.
На
початку 1980-х рр. на озброєння поступила стратегічна ракета середньої
дальності РСД-10 (15Ж53) За класифікацією США та НАТО «SS-20 Saber» («Шабля»).
Використовувалась як пересувний ґрунтовий ракетний комплекс конструкції Олександра
Надирадзе. Стартова вага становила 37 (42,7) т., довжина – 16,5 м. Бойова
ступінь із трьома бойовими блоками 15ф542ла74. Головна частина моноблокова
(термоядерна). За конструкцією двоступенева, більш відома за абревіатурою ПГРК
«Піонер». Дальність польоту 5000 км. Точність
стрільби – максимальне відхилення 0,55 км. Виготовлялася на Воткінському
машинобудівному заводі (Удмуртія).
Згідно
з оперативним планом стартові позиції та пускові комплекси дивізії прикривали з
неба та суші чотири полки протиповітряної оборони та чотири батальйони наземних
військ.
Командири
37-ї дивізії: Фадєєв В. Н., Воробйов К. М., Дегтеренко П. Г., Герасимов В. І.,
Баранов М. Л., Пасмуров П. М., Юдін М. В.
Розформовано дивізію згідно з
директивою Генерального штабу ЗС України №115/1/025 від 1 серпня 1992 р.».
На
фото з архіву:
Колишня казарма воїнів-ракетників у с. Уляники Рожищенського р-ну.
Залишки пускового комплексу дивізіону Ракетних військ стратегічного
призначення 37-ї дивізії в урочищі
Сорокаморди біля с. Мовчанів Локачинського р-ну.