На
Ковельщині понад 20 літ діє Товариство юних січовиків.
Так
уже в Голобах повелося, що школа стала дійсно храмом знань. У ній викладають
навчальну програму, відновлюють історичну пам’ять, бережуть традиції, виховують
патріотів. І саме вони, вчорашні учні, нині стали фундаментом міцної держави.
У тому,
що це так, переконує почесна дошка у фойє гімназії. На ній – два десятки
світлин із колишніми вихованцями, які сьогодні є відомими спортсменами,
науковцями, економістами й аграрниками, державними діячами та
священнослужителями. А одна з учениць, Наталія Хом’як, повернулася до школи
вчителькою, стала заступником директора і разом із тодішнім керівником
навчального закладу Миколою Прутом започаткувала справу, яка й донині живе в
гімназії ім. С. Є. Ткача.
– Ідея
створити на базі школи Товариство юних січовиків зародилася тоді, коли наші
краєзнавці відшукали цікаві факти про зв’язок селища Голоби з легендарною
Поліською Січчю Тараса Бульби-Боровця, – розповідає нинішній заступник
директора НВК Наталія Борсук. – Як і будь-яка постать минувшини, Боровець
викликав неоднозначне до себе ставлення. Але хоч би там як, Поліська Січ
відстоювала незалежність України, і ми гордимося, що Голоби теж були дотичні до
національно-визвольної боротьби.
Отож,
відкривши невідомі (чи правильніше – свідомо замовчувані) сторінки селищного
літопису, вчителі гімназії вирішили так виховувати діток, аби ті гордилися
своєю малою батьківщиною. А спосіб для того вибрали оптимальний – організували
Товариство юних січовиків.
– Саме
14 жовтня, на велике православне свято, в нас відбувається посвята в козаки.
Кожен четвертокласник (як хлопчики, так і дівчатка) стають у центрі залу та
урочисто промовляють: «Перед Богом нашим Всевишнім, перед Святою Покровою
клянемося…». І з цими словами дитина долучається до великої січової
спільноти, членами якої впродож 20 літ стали майже три тисячі учнів голобської
гімназії, – продовжує Наталія Іванівна.
Від
свята Покрови впродовж наступних семи років юні січовики дізнаються про те,
наскільки дорогою ціною берегли наші діди-прадіди рідну землю, скільки крові
було пролито і людських доль покалічено. Та найсумніше, що й сьогодні – через
23 роки незалежності – гасло «Воля або смерть!» зазвучало як ніколи актуально.
– Крім
теоретичних знань, наші козачата гартують бойовий дух і демонструють фізичну
міць. А дівчата показують всеперемагаючу силу краси, – додає Наталія Борсук. –
Задля цього ми щороку (на винятком 2013-го) проводимо загальногімназійний
вишкіл, і нинішньої Покрови він став ювілейним.
Свято
козацької звитяги, вболівальниами якого є всі учні, а учасниками – тільки старшокласники,
вдало поєднує культуру, спорт, історію та розваги.
Кожен
клас (по-січовому – курінь) спершу робить презентацію: показує свій герб,
озвучує гасло, розповідає про засади і принципи. А потім настає улюблена
частина вишколу – змагання.
Як
пояснює заступниця директора, участь у них беруть усі курені. Тож аби свято не
затягнулося до вечора, за хорошої погоди його проводять на стадіоні, розбиваючи
територію на сектори. В кожному щось відбувається: там колоди кидають, тут
списи метають, ще далі хлопці наввипередки сільського воза тягнуть. І все це – під
народні піснеспіви юних козачок. А коли вже геть сили нема, дівчата приносять в
макітрі смаколики, й починається улюблений конкурс січовиків – швидкісне
поїдання вареників.
– Діти в захваті від таких заходів. Хоча є в
Голобах і свята, що гуртують усіх жителів. До прикладу, у травні на день селища
в нас традиційно відбується патріотична акція «Рушник єдності». І сотні жінок,
дітей, чоловіків пліч-о-пліч утворюють одну вишивану дорогу, – мовить
заступниця директора.
Чи дають
подібні свята ще щось, окрім хорошого настрою? Звісно, дають. Із тих зерняток
патріотизму, які педагоги засівають у дитячі душі, виростають справді свідомі
українці.
Бо
інакше не пішли із Голоб 17 чоловіків захищати східні терени Вітчизни. Не
знайшлося б двох добровольців, які у школі були січовиками, і, подорослішавши, не
всиділи вдома, коли Україна у вогні. Шкода тільки, що й у ХХІ ст. голобська
земля прийняла тіло свого сина-патріота – Станіслава Максимчука, який віддав життя
за український народ…
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора та зі шкільного архіву.
