Навіщо
православні привозять на Старовижівщину вишиті ікони?
«С. Борзова»
– маленька, здавалося б, точка на карті. Але яка там велика любов до Бога!
Маючи
всього 35 хатин, де переважно пенсіонери, село, однак, ніколи не мало свого
престольного свята, як кажуть у народі – празника. Тож коли до них звернувся
протоієрей Ігор Тимощук (настоятель Свято-Георгіївського храму із с. Седлище),
жителі захотіли й собі стати не гіршими за сусідів. Тож узялися за спорудження
хай не помпезного храму (бо ж на сто вірян такого не потрібно), а скромної
каплички.
2008-го
був закладений камінь під майбутнє будівництво. Місцем під храм стала земелька,
котру віддала для хорошої справи жителька Борзової. Перший благодійний внесок
зробив підприємець зі Старої Вижівки Михайло Шлапай. І це стало поштовхом до
копіткої роботи впродовж наступних чотирьох літ.
Доки
майбутня святиня народжувалася, Служба Божа правилася на вулиці. Та вклавши у
зведення церковки не тільки гроші, а й великі старання, 2002-го нарешті освятили
новобудову на честь Рівноапостольної княгині Ольги. Ім’ям саме цієї святої
нарекли храм тому, що ні в районі, ні навіть в усій єпархії не було церкви на
честь княгині, стараннями котрої в Київській Русі, а відтак і в Україні,
установилося християнство.
Давши
храму особливе ім’я, віряни захотіли зробити особливим ще його інтер’єр. Тому радо
пристали на пропозицію настоятеля отця Ігоря. А пропозиція полягала в тому, щоби
культову споруду оздобити не купленими іконами, а власноруч виготовленими.
– Маючи гарну
традицію української вишивки, ми стали потрохи її забувати. Але хіба це
правильно? Тому я звернувся до прихожан: а давайте спробуємо оздоблювати храм
тільки вишитими образами, ризами, іконостасом! Давайте свою любов до Христа
вкладати у кожен хрестик, – пригадує священик.
Людям
так сподобалася ця ідея, що невдовзі вони почали приносити свої роботи. Серед
перших майстринь – Галина та Ірина з Люблинця (Ковельський р-н), та ще одна
Ірина зі Старої Вижівки (її батьки родом із Борзової).
– Галина
взялася вишивати престол. Потім були хоругви із зображенням князя Володимира і
княгині Ольги. А Ірина з Вижівки вирішили хрестиком оздобити іконостас, –
розповідає настоятель.
Ці
вірянки показали хороший приклад для інших. І тепер коли котрась із прихожанок
хоче зробити дарунок для церкви, то просить благословення в отця Ігоря та
береться за вишивку.
–
Попервах ікони, які приносилися, були виконані традиційним хрестиком. Але з
часом усе більше образів стали оздоблювати бісером. І хоча робота це копітка
(до прикладу – зображення Тайної вечері), втім результат того вартий, – додає
священик і демонструє образи, які від бісеру переливаються та ніби світяться.
Гарно
доповнила інтер’єр ікона, виконана з бурштину. Її до каплички святої Ольги привезли
віряни, котрі мешкають на Рівненщині, але коріння мають у Борзовій.
Споглядаючи
всю цю красу, запитую в о. Ігоря, а скільки загалом вишитих образів у капличці.
Та священик у відповідь усміхається:
– Дуже
багато. Їх ми ніколи й не рахували. Та зараз навіть самому стало цікаво
перелічити.
І співрозмовник
береться загинати пальці: іконостас – це 9 образів, двосторонні хоругви – ще 4,
престол на чотири сторони вишитий – загалом 17. Іще 4 оздоблених бісером
вівтарі. На стінах храму понад десять ікон теж із бісеру. Що вже казати про
рушники, серветки, доріжки!.. Тому всі порахувати дійсно складно.
–
Майстрині, щоб не повторюватися, часто запитують, яку саме роботу ліпше
принести до церкви, – продовжує протоієрей. – Утім я на це відповідаю: «А ви до
свого серця прислухайтеся». Тож маємо по декілька зображень одних і тих же
святих. Скажімо, Миколи Чудотворця аж три. І що важливо: всі – особливі, зі
своєю, як мовиться, родзинкою. Тому на такі роботи цікаво споглядати навіть для
порівняння.
Коли о.
Ігор благословляє майстринь до вишивки, відразу просить: перш ніж приступити до
роботи, принесіть ескіз ікони. Бо там
нерідко трапляються помилки.
– Які
саме? Та багато. Щоб їх визначити, подивитися на так звану заготовку мусить
знавець, – пояснює співрозмовник.
Так само
варто пам’ятати про молитву, яку майстриня має промовляти щоразу перед початком
роботи. Іноді вірянки навіть постяться, коли працюють над образами. А коли
розповідають про особливості створення лику святого, то більшість зізнаються:
фон картини, одяг, обрамлення давалися дуже легко, натомість очі зобразити найтяжче.
Аби вони стали дзеркалом душі, доводилося по декілька разів переробляти малюнок.
– Особливе
дякую кажу тим жіночкам, які навіть у дуже поважному віці долучаються до
хорошої справи, – додає о. Ігор. – 86-річна Міла Бабінцова із Седлища першою
вишила хоругви. Її односельчанка, 83-річна Катерина Тишик оздобила до
Великодня шестиметровий рушник, яким ми
оздобили верхній клірос (тільки вже не в капличці святої Ольги, а у
Свято-Георгіївському храмі). Є в нас прихожанка з Одеси, яка чи не кожного візиту
в Борзову теж дарує власноруч створені ікони. А найбільше образів нам вишили
православні з Ковельщини.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.