Про
таких кажуть: «Він щось знає». У межах одного села учитель інформатики Анатолій
Глова щороку знаходить учнів, які
перемагають на обласних та республіканських олімпіадах.
Із
2000-го його вихованці лише у 2006-му не здобули відзнаки на рівні Волині. Що
впевнено дає змогу стверджувати: кузня айтішників – не в рафінованих міських
гімназіях, а у звичайнісінькій сільській школи с. Затурці Локачинського р-неу!
Написати
про унікального вчителя якось порадили його земляки. Мовляв, він здатен наперед
роздивитися у школяреві майбутнього переможця: «І знаєте, це щось дивне: бере
дитину з будь-якого класу (не обов’язково відмінника!) – і за рік те дитя
обов’язково «взуває» учасників олімпіади
з усієї Волині. Як це йому тільки вдається?..»
У
Затурцях найперше в районі з’явився комп’ютерний клас. Так у тамтешню школу і
прийшов викладати учитель Анатолій Глова. 24 роки він, за дипломом
фізик-математик, уже студіює інформатику. Перш ніж розказати про себе, Анатолій
Миколайович демонструє навчальні кабінети, розповідає, про те, що всі вчителі
їхньої школи активно використовують новітні технології, про обладнання, про
своїх вихованців…
Тоді,
у 2000-му, це був так званий пілотний клас. Із нього Анатолій Глова почав
клопіткі пошуки кращих підходів до успішного освоєння програмування та інших
інформаційних технологій на рівні школи. Сам він вчився ще тоді, коли
комп’ютери міг бачити хіба в книжках. Місцевий, бо народився в с. Залужне
Локачинського р-ну, згодом з батьками перебрався до с. Зубильне, що поруч із
Затурцями. Тому закінчував ту школу, в якій нині працює. І вже ставши студентом
фізико-математичного факультету Луцького педінституту, зрозумів, що до вподоби
більше інформатика, яку лише на 5-му курсі ввели до навчальної програми.
Уже
буквально з 2001-го затурцівські школярі почали здобувати й перші перемоги на
рівні області. Відтоді лише одного року (2006-го) вихованці Анатолія Глови не
мали призового рівня на обласній олімпіаді! Колективний здобуток уже зібрався
чималий: не менше 30-ти призових місць в області, до десяти учасників
республіканських олімпіад, із них кілька – з переможним результатом.
Анатолій
Миколайович жартує: у Луцькому національному технічному університеті, куди
вступають його підопічні, вже склалася «ціла діаспора» затурцівських
комп’ютерників, та й у Львові – теж. І
зазначає: як і кожен учитель, найбільше втішений, коли учні перевершують його у
знаннях і вміннях. Єдине, на що нарікає: колись успішним школярам було більше
пільг при вступі до вузів. А нині щороку «вага» перемоги все менше. Наприклад,
тепер тим, хто виборов призові місця на рівні республіки лише додалося трохи
балів до результату ЗНО.
Як
Анатолієві Глові вдається роздивитися у школярах талановитих айтішників?
Очевидно, він це відчуває інтуїтивно. «Якось так складається, що всі наші
переможці – не завжди круглі відмінники. Найкраще, звичайно, працювати з дітьми
ще з молодших класів. Спостерігаю за ними. Є щось чи нема… А потім йде, так би
мовити, природний відбір. Слабші поступаються сильнішим. Чесно скажу: знайти
таких учнів, які б могли на належному рівні в області виступати, в межах села
дуже важко», – зізнається вчитель. Але знаходить стільки років поспіль!
«Був
у нас хлопчина, Олег Кузява, який, починаючи з 8-го класу до 11-го, щороку був першим в області. Став і призером
республіки. Але коли починав цікавитися інформатикою і займатися в мене, то
особливих надій не подавав. Але тільки тому, що був дуже впертий, отримав
результат. Наполегливість, упертість і праця робить із тих дітей, які ніби й не
мають ніяких задатків, переможців. А Павло Самборук? У 6-му класі брав участь в
олімпіаді за 8-й і став першим! У 7-му вже виступав на республіці за 9-й! Мав
такі перспективи! Але потім пішов до іншого навчального закладу. Його клас був
універсальним. Думаю: вже нема кому на
олімпіаду їхати. Але беру одну дитину, два місяці працюємо, їде і займає друге
місце. Наступного року та дитина захворіла. Дівчинка одна трохи займалася.
Готую її, поїхала – третє місце в
області. Потім з інформаційно-комунікаційних технологій запровадили олімпіаду,
їде знову учениця з цього ж класу і бере перше місце. З того класу було чотири
призери обласного рівня, а в класі всього 13 дітей! В одній групі в ЛНТУ там учиться
четверо однокласників!..» – натхненно розповідає педагог.
Сам
же Анатолій Глова «закоханий» у програмування. «Комп’ютер – як Всесвіт, –
по-філософськи міркує він. – Можна бути асом в певній області, закінчити
інститути… Але завше залишається щось таке, що тобі невідоме. Мені вже кілька
років до пенсії лишилося, але так і не можу осилити всі напрямки і всі
конкурси». А ще – завше відстежує, як же складаються долі його переможців.
Каже, усі працюють у сферах, пов’язаних із комп’ютерною технікою. Скільки ще у
Затурцях майбутніх талантів на ниві інформатики – один Бог знає!.. І Анатолій
Глова.
Відмінник
освіти, вчитель-методист, нагороджений численними грамотами та відзнаками
навіть урядового рівня. Але понад усе – справжній учитель. Бо вміє основне –
навчити.
Олена
ЛІВІЦЬКА.
На
фото: Анатолій Глова і його вихованці під час занять.