Призначений 16 жовтня
2014 р. Указом Президента України Петра Порошенка Надзвичайним і Повноважним
Послом у Республіці Польща Андрій Дещиця 7 листопада вручив Главі РП Броніславу
Коморовські вірчі грамоти, після чого став повноправним представником України в
сусідній державі.
Подія ця виходить за рамки політики чи дипломатичного
етикету. Бо офіційна Варшава не побоялася в час жорсткого протистояння з Росією
прийняти до себе офіційну особу, яка публічно назвала диктатора сусідньої
Росії Владіміра Путіна тим, ким він є насправді!..
Отже, Андрій Дещиця став всесвітньовідомим українським
дипломатом не 27 лютого 2014 р., коли 322-ма голосами «за» в парламенті отримав
посаду Міністра закордонних справ нашої держави. Все відбулося за одну мить 14
червня, коли в. о. міністра прибув до Посольства РФ у Києві, щоб угамувати
пристрасті мітингарів та вберегти споруду від штурму, а дипломатів – від
самосуду.
Спочатку Андрій Богданович намагався спілкуватися з
обуреними громадянами, адже ще не висохла кров українських десантників та
екіпажу літака «Ил-76», збитого бойовиками під час заходу на посадку в
аеропорту Луганська.
«Я рішуче проти того, що Росія окупувала наш Крим. І роблю
все для того, щоб вигнати її з цієї української території, – говорив керівник
нашого зовнішньополітичного відомства. –
Але я не буду вбивати своїх колег-дипломатів. Я за те, щоб
закрити кордон із Росією, але не за те, щоб закрити це посольство. Я готовий
тут стати разом із вами і сказати: «Росія, забирайся з України!».
«А Путін – ху…ло?» можете?», – поцікавилася якась жінка.
І тоді Андрій Дещиця миттєво відповів:
«Так! І Путін – ху…ло!»…
.До речі, тоді допомогла тоді в. о. Міністра закордонних справ Андрієві
Дещиці стати всесвітньовідомим та заспівати пісеньку під назвою «Путін –
ху…ло!» та приспівом «Ла-ла-ла-ла-ла-ла-ла…» активістка із Закарпаття Тетяна
Дюрдь. Але її життя після того епізоду не змінилося. Зате Андрія Богдановича –
кардинально!
Як уже повідомляла «Волинська газета» в статті «Жалюгіддя
місцевого сепаратизму», надрукованій 14 серпня 2014 р.,Андрій Богданович
народився 22 вересня 1965 р. в с. Спасів Сокальського р-ну Львівської обл,
хоча ще до 1962-го сільрада, куди належить рідне село Андрія Дещиці, входила до
складу нашої Горохівщини. Родина нинішнього дипломата в сталінські часи була
репресована. Повернулися батьки Андрія Богдановича в рідне село з Сибіру лише
наприкінці 50-их, у «Хрущовську відлигу». Після закінчення сільської школи він
із успіхом отримав диплом про вищу освіту в Львівському держуніверситеті, а в
1995 р. захистив ступінь кандидата наук після навчання в канадському
університеті Едмонтона. У 1996-ому саме в Варшаві молодий дипломат отримав
перше місце роботи – був прес-секретарем та першим секретарем нашого
посольства.
До речі, обов’язки українського посла до призначення Андрія
Дещиці в столиці Польщі виконував колишній Геенеральний консул України в
сусідньому Любліні Владислав Каневський. Прогнозувалося, що звільнений 5 лютого
2014 р. Віктором Януковичем із посади голови облдержадміністрації Борис Клімчук
після Вільнюса та Баку теж міг продовжити свою дипломатичну кар’єру саме в
Варшаві. В усякому випадку « першоквітневий жарт, розповсюджений цього річ
одним із волинських інтернет-видань, був так схожий на правду, що чимало дуже
поважних людей навіть дзвонили Борисові Петровичу з поздоровленнями… Утім,
смерть Бориса Клімчука 5 вересня поставила крапку на всіх його планах та
сподіваннях.
Тож віднині Надзвичайний і Повноважний Посол України в
Республіці Польща – Андрій Дещиця. На персональній сторінці в одній із
соціальних мереж він уже повідомив про вручення вірчих грамот і заявив, що
приступив до повноцінної роботи.
Роман УСТИМЧУК.
На фото з соціальних
мереж, сайта «Закарпаття он-лайн» та Олени ЛІВІЦЬКОЇ: Андрій Дещиця поруч із
Тетяною Дюрдь співає «Путін – ху…ло!»; рідна хата Андрія Богдановича, в якій
зараз ніхто не живе; український посол
вручає вірчі грамоти Броніславу Коморовські.