Закляття, котре нависло над 51-ю Володимир-Волинською
мехбригадою – її солдатів та офіцерів за героїзм, проявлений у зоні АТО,
медалями та орденами не нагороджують ні живих, ні мертвих! – поволі розвіюється!
Після звернення до Президента України Петра Порошенка «Волинська газета» отримала
відповідь, що мінімум трьох героїв-танкістів буде представлено до нагородження
бойовими орденами!
Але гідних відзнаки на
найвищому державному рівні волинян є ще чимало.
Коли наприкінці липня ц. р.
довелося побувати у Володимирі-Волинському, то Княже місто саме поглинув траур.
Люди прощалися з начальником Протиповітряної оборони 51-ї Окремої механізованої
бригади підполковником Василем Спасьоновим. Тому й навідався разом із іншими в
невелике с. Житані, де відспівували полеглого Василя Володимировича в храмі на
невеликому цвинтарі, щоб віддати полеглому героєві останню шану.
Проте ніхто тоді достеменно
не знав обставин героїчної загибелі мужнього офіцера, тіло якого доставили на
Волинь лише 29 липня… Тому мовчки стояли однополчани з прапорами та портретом
підполковника Спасьонова, обрамленого чорною стрічкою. А довкола крізь сльози
проривалися ридання рідних та близьких… Бо ж хоча 43-річний Василь
Володимирович і народився на Сумщині, проте тут, на Волині, знайшов рідну
домівку. А кілька років тому разом із дружиною вони всиновили хлопчика, якому
зараз виповнилося лише 5 років.
Знайшов рідну домівку і
втратив її… І отримав лише вічний спокій…
Можливо, обставини смерті
підполковника Спасьонова ніколи б не були відомими, якби не колеги з газети
«Вісник і К»: вони зуміли розшукати командира танка «Т-64БМ», молодшого сержанта
з Любомля Богдана Макарова.
Саме він розповів і про
обставини драматичного бою в Лисичанську, і про те, якими були останні
миттєвості життя начальника ППО в/ч А-2331.
Емблема 51-ї ОМБР
Як справедливо вважають
кваліфіковані журналісти, «зазвичай у ЗМІ повідомляють про геройські вчинки бійців
добровольчих підрозділів», а «регулярні військові підрозділи залишаються у
тіні, хоча саме вони несуть на собі основний тягар бойових дій на Донбасі».
Отже, що ми дізналися зі
статті під заголовком «Танк під командуванням молодого волинянина розгромив три
блокпости ворога та знищив 40 бойовиків»?
Молодший сержант Богдан Макаров, який до останньої миті намагався врятувати пораненого підполковника
Виявляється, молодший сержант
Макаров і підполковник Спасьонов були пліч-о-пліч у жорстокому бою за
Лисичанськ, який відбувся ще 23 липня ц. р.
Ось що розповів волонтер із
Володимира-Волинського Костянтин Зінкевич в одній із соціальних мереж,
дізнавшись про обставини цієї бойової операції від самого Богдана Макарова та
його побратимів:
«Наші хлопці – 1 танк та 2
БМП – напередодні окопалися на окраїні Сєверодонецька. О 4.00 20 липня почався
обстріл наших позицій із мінометів. Найближчий блокпост сепаратистів знаходився
всього за
Поступила команда вирушати у місто: знищувати ворогів. Танкісти пішли в бій
першими, розбили повністю блокпост, а бійці на БМП зачищали місто. Так і
рухалися. Разом із 51-ю бригадою у місті «працювала» Нацгвардія. У результаті
наш танк повністю зруйнував 3 ворожі блокпости, що дозволило військовим швидко
зайняти місто і навіть дійти до Лисичанська, перед яким є два мости через річку.
Перед одним зайняв позицію в. о. комбрига підполковник Павло Пивоваренко з
групою, а через другий поїхав танк з екіпажем Макарова. Цей міст має довжину
приблизно
і знаходиться перед дорожнім вказівником із написом «Лисичанськ». І коли
танкові до протилежного берега залишалось
мостом вибухівки. Проліт моста впав. Танк завис на опорі на висоті
«Ще ніколи мій танк так
миттєво не гальмував! Нас врятував механік-водій солдат Олексій Коляно», – згадує
Богдан Макаров.
Хлопці боялися, що ззаду теж
підірвуть міст, і танк залишиться в одній точці мішенню для розстрілу. Але,
дякувати Богу, так не сталось, і наш екіпаж заднім ходом повернувся на суходіл.
23 липня о 10.00 в. о.
командира 51-ї ОМБР Пивоваренко віддав наказ командирові 3-ї батальйонно-тактичної
групи Павлові Плужнику увійти у Лисичанськ та зайняти оборону. Як він любив
висловлюватися, «поедем на прогулку». У свою чергу комбат Плужник наказав
командирові танка Макарову вирушати. Підполковник Василь Спасьонов визвався
супроводжувати з десантним розрахунком ще одну БМП, яка вирушала слідом. Разом за
БМП також рухалися бійці Нацгвардії України. У танку, до складу екіпажу якого,
крім Макарова та механіка Коляно, входив навідник-оператор Юрій Боштан, було
лише 3 кумулятивних снаряди.
«Товаришу підполковнику,
дозвольте забрати боєприпаси з іншого танка, який має механічні ушкодження»,– звернувся
до Пивоваренка Макаров.
«У тебя есть 10 минут», –
відповів командир.
Богдан із солдатами встигли
за цей час перекинути 12 фугасних та 3 бронебійних снаряди.
Поволі танк почав входити у
місто, позаду БМП, Василь Спасьонов із кулеметником Юрієм Гурманським та 30
гвардійцями. Дуже швидко бойову машину піхоти пошкодило мінометним обстрілом,
механіку-водієві поранило обидві руки. Танкісти цього не бачили і пішли вглиб
міста. По танкові постійно били гранатомети та міномети. Від пропалювання броні
рятував тротил, який танкісти позакладали у зовнішні коробочки ще у Дачному.
Богдан каже, що баштою крутили по повному колу і нікого з наших не бачили. Вони
навіть подумали, що їх покинули. Але командир танка не втратив самовладання і
вирішив вступити в бій.
Як потім виявиться, танк
відірвався від своїх на
Найперше в поле зору танкістам потрапив БРДМ в оточенні 5 бородатих дядьків,
«чеченів», як сказали хлопці. З цієї БРДМа їх «поливали» вогнем із кулемета.
Відразу зарядили фугасний снаряд і прямим попаданням рознесли на шматки і БРДМ,
і бородатих ворогів.
Сепаратисти, яких взяли в полон і обмінюють на захоплених ворогом українських солдатів
По танку постійно били гранатомети
та міномети, намагаючись збити гусеницю, що було би вірною смертю. Уже навіть
розбили правий підкрилок. Снайпери стріляли по оптиці, пошкодили механіку
триплекса. Огляд значно погіршився.
Наші танкісти постійно
стріляли з кулемета ПКТ та
мм
працював. А танковий кулемет перегрівався і заклинював.
У результаті вогневої дуелі наші
бійці знищили 4 (!!!) мінометних розрахунки, снайпера, вистрілявши 2 коробки
патронів
до ПКТ і 15 снарядів. Усього живої сили противника було знищено до 40 людей. Це
те, що побачили. Хлопці сказали, що якби працював НСВТ, то поклали би до сотні
«сєпарів». А якби зв’язок працював, то взагалі було б шикарно! Це слова самих танкістів.
«Розібравшись» з усіма,
вирішили повертатися. Доїхали до БМП, біля якої лежав поранений комбат
Нацгвардії, два вбитих гвардійці та обабіч дороги – підполковник Спасьонов,
який ховався від пострілів ворожого кулемета. Так як зв’язку не було, командир
танка Макаров виліз із люка (ну, не може нормальний командир ризикувати бійцями!)
і побіг до Спасьонова запитати подальших команд.
Тут за 5 м розірвалася міна і
поранила в ногу Спасьонова, він перестав її відчувати. А Богданові Макарову два
осколки увійшли у спину, і один із них дійшов майже до руки (з бронежилета він
потім вийняв ще три осколки). Під прикриттям танкового кулемета нацгвардійці
відтягнули свого комбата, який швидко помер, і поклали його на автопричіп. Рідний
танк тим часом зник із поля зору Богдана, відходячи та знищуючи вогневі точки
противника.
Молодший сержант Макаров із
рації підполковника Спасьонова зв’язався з командиром роти капітаном
Корнієнком, доповів обстановку і сказав, що потрібна підмога. Через трохи
Корнієнко відповів: «Комбриг сказав, щоб вибиралися самі».
Василь Спасьонов, почувши це,
аж змінився на обличчі…
Тоді підполковник віддав свій
автомат Макарову і почав повзти. Танкіст прикривав, стріляючи з АК однією
рукою. Так вони проповзли 3-4 двори, виламуючи дорогу у дерев’яних парканах. Зупинилися
біля лавочки, де вже були нацгвардійці. Василь Спасьонов сказав: «Давай,
Богдан, закурим напоследок… Если выживем, обязательно представлю тебя к
награде еще за те разбитые три блокпоста в Северодонецке».
І тут вдарила ворожа кулеметна
черга. Впав Спасьонов (хоч і був у «бронику») та відразу був убитий невідомий сержант
Нацгвардії. Богдан Макаров кинувся до підполковника на допомогу, але кулемет не
замовкав. Гвардійці вхопили молодшого сержанта попід руки і відтягли, сказавши,
що сержант вбитий, а за підполковником скоро повернуться.
Продовжував лупити по наших
міномет та працювали ворожі снайпери. Пішки відступали до пагорбів, здолали понад
доки Богдан не побачив свій танк. Він горів. Горів і їхав!!! Це зайнялося
паливо, яке витікало з зовнішніх баків. Хоча Богдан Макаров і був поранений,
але відразу закликав нацгвардійців допомогти загасити вогонь. І під його вмілим
керівництвом рідний танк загасили!
А підполковника Василя
Спасьонова так достеменно і невідомо, хто і коли забрав… Зійшло більше тижня
часу, поки знайшли його тіло».
Ось таким був останній бій
підполковника Спасьонова… Його поховали в с. Житані, а згодом депутати
Володимир-Волинської міськради на клопотання місцевого військового комісара
серед інших героїв присвоїли Василеві Володимировичу відзнаку місцевої громади «За
заслуги перед містом Володимир-Волинський».
Наразі відомо про велику
кількість військовослужбовців та добровольців, нагороджений орденами та
медалями за мужність та героїзм у зоні бойових дій Антитерористичної операції.
Серед них, на превеликий
жаль, немає героїв-танкістів Богдана Макарова, механіка-водія Олексія Коляно та
навідника-оператора Юрія Боштана. Ці герої залишилися живими.
Катма згадки в нагородних
документах і про танкістів Івана Ващеню (с. Туричани Турійського р-ну) і
Володимира Крохмаля (с. П’ятидні Володимир-Волинського р-ну), які в с.
Станиця-Луганська, щоб не потрапити в полон, підірвали себе ручною гранатою в
пошкодженій бойовій машині. Немає там і рядка про підполковника Василя
Спасьонова, котрий воював із ворогами до останнього подиху. Ці герої – загинули
смертю хоробрих.
І відсутність державних
нагород для таких славних захисників Вітчизни – несправедливість.
Але будемо сподіватися, що її
найближчим часом виправлять.
В усякому випадку, редакція
«Волинської газети» у жовтні звернулася до Президента України Петра Порошенка з
проханням розглянути матеріали про геройський бій Миколи Тишика, Олександра
Пугача та Андрія Мудрика, про подвиг яких уже неодноразово розповідала. З
Адміністрації глави держави отримали відповідь, що питання розглянуть в
Міністерстві оборони України. А начальник управління особового складу –
заступник начальника штабу командування Сухопутних військ Збройних сил України
полковник І. О. Близнюк цими днями повідомив:
«По суті порушеного питання
повідомляємо, що з урахуванням конкретних заслуг під час виконання
Антитерористичної операції на Сході України командуванням військової частини
А-2331 прийняте рішення щодо нагородження екіпажу танка у складі командира
танка Миколи Тишика, навідника-оператора Андрія Мудрика та механіка-водія
Олександра Пугача, які 24 серпня 2014 р. знешкодили чотири танки сепаратистів,
державними нагородами – орденами «За мужність» III ступеня. Клопотання буде
внесене на розгляд Президентові України відповідно до «Порядку представлення до
нагородження та вручення державних нагород», затвердженого Указом Президента
України від 19 лютого 2003 р. №138/2003».
Залишається тільки чекати…
Роман УСТИМЧУК.
Фото автора, із соціальних мереж та газети «Вісник
і К».
Прощання з Василем Спасьоновим на
цвинтарі в с. Житані.