Артилерійські вибухи на подвір’ї донецької школи №63
по вул. Степаненка, 13 примушують всю Україну зрозуміти: російські вбивці та
їхні донецькі прихвосні продовжують використовувати повномасштабні провокації з
величезною кількістю жертв серед мирного населення для виправдання власної
агресії на нашу землю та очорнення України в очах світової спільноти!
Апогеєм став артилерійський обстріл
стадіону, розміщеного біля донецької школи, де свого часу навчався мільярдер
Рінат Ахметов. Вона розташована неподалік аеропорту, який обороняють українські
«кіборги» і в бік якого постійно лунають постріли з усіх видів озброєння.
Скандал із псевдоактором Міхаілом Порєчєнцевим, коли той на телекамери з
крупнокаліберного кулемета обстрілював позиції наших військовослужбовців,
викликав загальне обурення. Тому цілком імовірно, щоб відволікти увагу від
цього цинічного епізоду «героїчної боротьби» сепаратистів із армією держави, до
якої належить Донбас, в Кремлі вирішили «перевести стрілки» на інший об’єкт.
Ним ввечері 5 листопада і стала школа №63.
Фабула проста і трагічна. На
пришкільному стадіоні кілька підлітків та двоє повнолітніх парубків грали в футбол.
І тут прилетіло кілька снарядів. Двоє жертв загинули на місці, четверо дістали
поранень. З якого боку вівся артобстріл – невідомо, хоча в цьому районі
Донецька стріляють з усіх боків і всі сторони конфлікту. Українська сторона в особі
керівника прес-служби РНБО Андрія Лисенка чітко заявила: до обстрілів цієї
території наші військовики не мають жодного стосунку. Найімовірніше, гармати
випускали снаряди з боку захопленої терористами Макіївки.
Натомість у «ДНР» та Росії всю
відповідальність покладають саме на нас. «Прес-служба» цієї сепаратистської
структури уже встигла розповсюдити відео, покликане викликати ненависть до
України та виправдати наступні злочини бойовиків.
У сюжеті з місцевої лікарні
один із поранених розповідає:
«Щось потужне вибухнуло, навіть
не знаю, що саме. Ми побігли в бік Будинку культури. Вибухова хвиля мене
штовхнула в спину, потім відчув, що осколки в руку та ногу влучили… Я почав у
швидку телефонувати… У денеерівців також просили допомоги… Потім Кирила
принесли, ледь живого: нога майже відірвана. Віталіка також скаліченого
принесли… Потім пацани прийшли, сказали, що двох убило».
Після хлопця телекамера
показала його матір: «Ми вибрали Захарченка, ми за нього голосували, тому
ждемо, щоб він нарешті відповів за нас усіх: і за дітей, і за стариків, і за
ополченців, які по лікарнях лежать. Надіюся, що Захарченко після того, як
побачить, як діти загинули (і не тільки сьогодні), візьме своїх хлопців та
пожене звідти тих українських катів!».
Відповідно Владімір Путін
одразу вирішив, що постраждали саме російськомовні мешканці України і що за «масовий
геноцид» треба… карати! Тому Головним слідчим управлінням СК Росії порушено
кримінальну справу (вбивство, вчинене за обтяжуючих обставин; застосування
заборонених засобів і методів ведення війни). Беріївські онуки вважають: «5
листопада 2014 року приблизно о 17-й годині військовослужбовці Збройних сил
України та Національної гвардії за вказівкою вищестоящих командирів та
посадових осіб Міністерства оборони України, Збройних сил України та Національної
гвардії України здійснили прицільний артилерійський обстріл із важких видів
озброєння середньої школи №63, розташованої по вулиці Степаненка в місті
Донецьку».
Можна не сумніватися в
одному: ця пропагандистська кампанія, замішана на крові невинних підлітків, є
ще однією серію безкінечного серіалу режиму Владіміра Путіна, спрямованого не
тільки на захоплення наших територій, але й на дискредитацію України в очах
світового співтовариства.
Так само не викликає сумнівів
і те, що подібні злочини будуть продовжуватися.
А чи можливі резонансні
теракти навіть на нашій, здавалося б, цілком мирній та благополучній Волині?
Аналіз останніх подій засвідчує: такий варіант розвитку подій – цілком
імовірний і може бути реалізований Кремлем у будь-який момент. Власне,
оголошення, які кілька тижнів тому розповсюджували прес-служби УСБУ та УМВСУ у
Волинській області щодо підвищення пильності, це також підтверджують. Тільки
максимальна мобілізація на протидію диверсійно-розвідувальним групам, котрі
масово перекидаються в Західну Україну під виглядом біженців, туристів,
бізнесменів чи громадських діячів, наразі є актуальною як ніколи раніше. Варто
також пам’ятати, що об’єктами їхньої злочинної уваги будуть, насамперед,
системи життєзабезпечення населених пунктів, транспортні засоби, мости й
повітряні шляхопроводи, офіси органів влади та правоохоронних структур і, як це
не сумно констатувати, приміщення, де перебувають діти та хворі.
На цей елементарний висновок
наштовхує десятилітня історія боротьби Владіміра Путіна з власним народом,
прикриттям для якої він використовує жупел боротьби або з «тероризмом», або з
«фашизмом».
Пригадаймо трагедію одразу в
кількох містах Росії, що сталася у вересні 1999-го в Буйнакську, Москві та
Волгодонську. Всі знищені будинки були у віддалених мікрорайонах, де проживають
переважно звичайні люди. І хоча «вуха ФСБ» стирчали з-під руїн кожної споруди,
Владімір Путін заявив, що це – справа рук чеченських бойовиків. І – розпочав
широкомасштабне вторгнення в Ічкерію.
Не забувається і біда в Москві,
яка сталася 12 літ тому. Глядачів мюзиклу в «Норд-Ості» захопила група
бойовиків на чолі з Мовсаром Бараєвим. Вимога – вивести російські окупаційні
війська з Ічкерії та припинити на Кавказі масовий геноцид проти місцевого
населення. Три дні ті, хто захопив людей, намагалися провести переговори.
Реакція Кремля: отруйні гази, масовий обстріл. Результат – 130 загиблих.
Схожа м’ясорубка розігралася
і в Беслані, коли 1 вересня 2004 р. невпізнані терористи захопили понад 1000
дітей та вчителів у школі №1. Понад 2 доби велися переговори про звільнення
бранців, але Путін віддав несподіваний наказ про штурм. У результаті кривавого
побоїща загинуло кілька бойовиків і – 334 учні та педагоги. Масована
пропагандистська істерія, що виникла після цього, легалізувала російське
вторгнення в Ічкерію (Чечню) та дозволила Владімірові Путіну ліквідувати
останні залишки демократії: відтоді губернаторів у Росії не люди обирають, а з
Кремля призначають.
Свіжий приклад – одразу два
вибухи у Волгограді. Спочатку 29 грудня 2013-го смертники підірвали себе на
вході в залізничний вокзал (18 людей загинуло, 40 зазнали поранень), а
наступного дня потужний заряд розніс на шматки звичайний тролейбус – 14 трупів
і 28 покалічених…
Інформація про те, що
вітчизняні спецслужби зуміли ліквідувати в сусідньому Львові групу озброєних і
добре вишколених терористів, зайвий раз підтверджує, що настали непевні часи. Терористи,
які називали себе «загоном імені Кузнєцова», пройшли вишкіл у таборі для
найманців Головного розвідувального управління Генштабу ЗС РФ, а потім були
перекинуті в Галичину. Під час обшуку в затриманих оперативники СБУ виявили
велику кількість вибухових пристроїв, які п’ятеро злочинців планували
використати на одному з об’єктів транспортної інфраструктури Львова. Проте
згодом двоє невідомих в мережі Інтернет заявили: насправді «загін ім. Миколи
Кузнєцова» діє в повному складі, а затримано випадкових людей…
Тому вибухнути може будь-де і
в будь-який момент. І в цій ситуації маємо всі проявляти підвищену пильність.
Інакше «пекельна машина» здатна поповнити і так величезний список наших жертв.
Бо «ціллю №63» може стати не лише донецька школа, але й будь-який мирний об’єкт
на Волині.
Роман УСТИМЧУК.
На фото телеканалу «НТВ»:
результати підриву пасажирського тролейбуса у Волгограді.