Читачі «Волинської
газети» із селища Луків – уже з призами. Тепер і ваша черга!
На справжній аншлаг перетворився
день передплатника у смт Луків Турійського р-ну. Бо кожен, хто минулої п’ятниці
завітав на пошту, отримав цілий кошик свіжих новин і резонансних публікацій. А
всі, хто передплатив «Волинську газету», випробував удачу в миттєвій лотереї.
«Знаємо,
знаємо» – на запрошення передплатити казали ті луківчани, які впродовж багатьох
років читають улюблений тижневик або й підказують нам теми для цікавих статей.
«Ану-но
глянемо!» – зайшовши на пошту, говорили ті, хто вперше гортав сторінки
обласного видання. Побачивши цікавинки про селян і депутатів, господинь і
міліціонерів, ознайомившись із порадами та дізнавшись новини з усіх куточків
області, луківчани усміхалися: «Дійсно цікава газета. І в місяць обходиться
всього за 10 гривень. Передплачую!».
А далі
відбувалося найцікавіше. Кожен, хто мав «корєшочка» з квитанції, підходив до
стола з подарунками і тягнув свого щасливого квитка. Виграти можна було що
хочеш: керамічні горщики, набори святкового посуду, кухонні комплекти і грошові
купюри. В багатьох учасників аж очі розбігалися від азарту й асортименту
призів. Тим паче, коли знаєш: лотерея – безпрограшна!
– Чесно
кажучи, навіть не думали, що в такий складний час наші люди так дружно передплачуватимуть
«Волинську газету», що вірять у щасливу долю й не розучились усміхатися, – вже
згодом, по завершенні передплатного свята зізналися поштарки з Лукова.
Однак
чого дивуватися, коли й самі листоноші випромінюють позитив наперекір усім
труднощам поштарських трудоднів.
– Що
праця у нас непроста – це правда. Тяжкі сумки, багато платежів, велика
відповідальність. І найприкріше, що за все це – тільки мізерна зарплата та купа
обіцянок, – діляться наболілим мої співрозмовниці.
– Мені,
наприклад, уже рік не можуть форменого одягу знайти. Кажуть: розміру нема, – зітхає
листоноша Оксана Кот. – А хочеться, щоб я вдягнула синю куртку та штани – і
здалека всі бачили: то їде працівник «Укрпошти».
– То ти
хоч їдеш, – зауважує її колежанка Марія Сямук. – Я ж і того не маю. Віддавши
пошті майже десять літ, на велосипеда ніяк заслужити не можу. Щоразу прошу
начальницю ВПЗ, та дзвонить до начальниці ЦПЗ – і щоразу: «Ви перші на черзі».
І так я від грудня минулого року годуюся обіцянками.
– Коли
дивимося, як наша Маруся по 16 км без велосипеда намотує, відразу мультик про
почтальйона Пєчкіна згадуємо, – сміються дівчата.
– Ой так.
Навантажишся, як отой віслюк, чотирма торбами, по трьох довколишніх селах усе
порозносиш і дійсно, як той Пєчкін, починаєш: «Я чого така зла? Бо в мене
велосипеда нема!». Дякувати Богу, люди співчувають: не раз машиною підвезуть чи
піднести поможуть.
– У нас,
якщо відверто, то серед чотирьох листонош одна я велосипеда маю, – зауважує Оксана
Кот. – Та коли болото чи сніг і велосипедом не поїдеш, мушу й сама
рекордсменкою ставати: важу кілограмів із 50, а в сумках несу кілограмів 40.
– І від
тої тяжесті скільки-то ми болячок заробили, – долучається до розмови
найдосвідченіша серед листонош, Антоніна Омелюк. Жінка неспроста нарікає. 24
роки віддавши пошті, Антоніна Олексіївна через роботу ледь не померла!
– Це
якраз четвер був: газетний день, – пригадує оповідачка липневу подію. – Як
годиться, рознесла всю пресу. Додому ледь ноги дотягнула. А вже в хаті так
недобре мені стало, що мусили «швидку» викликати. Медики відкачали. Потім майже
місяць лікували. І тепер у мене в сумках не тільки газети та товари, а й купа
медикаментів.
– Навіть
сьогодні: багато прийшло людей вашу газету передплатити – і вже ми Тоню мусили
підміняти, масаж робити, – каже начальниця луківських поштарок Надія Трофимук.
– Не хотілося нам у день передплатника про свої проблеми розказувати. Але ми
теж читаємо «Волинську газету», знаємо, що вона людськими бідами переймається,
і віримо, нам також допоможе.
Бо колектив
редакції дійсно ніколи не лишався осторонь потреб наших друзів-поштарів. Чимало
листонош уже отримали подяку у вигляді велосипедів, побутової техніки, навіть
гумових чобіт. Що ж дивуватися, коли саме поштарі були й залишаються тим
ланцюжком, який зв’язує газету й читача.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.
