Якось так повелося, що при слові
«депутат» люди уявляють крутелика, який сидить на грошах і їздить на джипах. А
от Віталій Піндюк із с. Свинарин Турійського р-ну хоча й депутат, але їздить на
тракторі, сидіти не має часу і своїми грішми не виборців підкупляє, у церкву
будує. За що йому від громади – шана та довіра.
Зайшовши
на просторе обійстя Піндюків, одразу розумієш: тут живуть хороші хазяї. Таких
колись куркулями кликали. Але сам Віталій Сергійович на це лише сміється. Бо він
– виходець із селянської родини, всю молодість у колгоспі шоферував. І лише з
2005-го вирішив власну справу започаткувати.
– Вирішив,
бо отримав сім гектарів паїв: своїх та батьківських, – пояснює пан Віталій. – Чекати,
щоби бур’яном заросли, було шкода. От і вирішили ми цукровим буряком їх засіяти.
– Спочатку,
– долучається до розмови господиня дому Галина Іванівна, – було ду-у-уже тяжко.
Не маючи своєї техніки, трохи машин орендували, а більшість роботи вручну виконували: сапали, пололи,
копали та чистили.
– Хоча
й плюси тоді мали: дешеві міндобрива, пальне, – зауважує Віталій Піндюк. – Тож
хай і техніку орендував, і людей наймав, проте з Божою поміччю зібрав хороший урожай,
вигідно здав буряк. І вистачило не тільки вкладене повернути, а й ще стільки
само до кишені покласти.
Попри
слова односельців (що, мовляв, тяжко доведеться, «влетиш по саму зав’язку»),
Віталій Сергійович першим у Свинарині ризикнув укласти гроші в землю. І всім на
заздрість довів: селянська праця теж може стати прибутковою. – Тут мені Господь
поміг. Але, щоправда, кум дуже підсобив (так що його в газеті згадайте), –
наголошує пан Віталій. – На той час кум мав техніку, помагав і сіяти, і
збирати. З його підтримкою я зумів ще й паї дружини та її батьків узятися
обробляти. Тож тепер у мене 25 гектарів орної землі.
Із
2005-го отримуючи зиск від цукрового буряку, господар, однак, не став
зациклюватися на одній сільгоспкультурі. Через років пару почав сіяти зернові.
А оскільки аграрний ринок в Україні непередбачуваний, то Віталій Піндюк
переконався: найкраще вирощувати всього потрошки: пролетиш на картоплі –
виграєш на зерні, не вродять злакові – їх соя компенсує.
– Цього
року, ви ж бачите, буряк здати ціла проблема (хоча я встиг на Іваничівський
цукровий реалізувати). Соя, теж не знаю, скільки прибутків принесе. Бо для її
продажу чекаю весни. А от чим уже можу
похвалитися, так це пшеницею: сипала влітку по 50 центнерів із гектара.
Знаючи
за прибутковість кукурудзи й ріпаку, Віталій Сергійович, проте, вважає їх
швидше журавлем у небі, ніж синицею в руках. Бо вони потребують немалих площ,
відповідних агрегатів, знання технології вирощування. Тож, робить висновок
оповідач, для таких скромних господарів, як він, усім підряд займатися не варт.
Аби
давати лад на своїх паях, Піндюки придбали два трактори, комбайна, все навісне
обладнання.
– Та
все одно від ручної роботи ніяк не відійдемо, – сміється господиня. – Коли,
здавалося б, зерно, буряк, картоплю вже можуть машини збирати, чоловік купив дві
тисячі кущів малини. А ягідка, самі розумієте, любить дбайливі руки.
– На
малину я спокусився, коли у Польщі побував. Зізнатися, здивувало, як подібні до
нас фермери навчилися різні, для Волині незвичні культури вирощувати. Навіть
маючи по 10-15 гектарів, тамтешні фермери ведуть доволі не поганий бізнес.
Позаяк продукцію вирощують екологічно чисту, то в Європу їхні фрукти-ягоди
купують на-ура. От і я подумав: вийде чи не вийде, а спробувати можна. Та й
купив саджанців, – каже господар. – А що саме малину, так це тому, що в нас по сусідству
(в Рожищенському районі) фермер Віталій цією культурою вже давно займається, в
разі чого може підказати, як правильно вирощувати та куди збувати. Але оскільки
в мене площа під малиною невелика (20 соток), то спершу пробуватиму самостійно
ягоду вирощувати.
Поки
зимові дні короткі, чоловік лагодить техніку. Мізкує, які-то культури на
наступний рік садити-сіяти. А ще майже щодня їздить до сільської церкви, яку
громада Свинарина будує останніх десять літ.
–
Уже два скликання підряд люди обирають мене депутатом сільради. І серед причин
такої довіри – моя небайдужість до спорудження церкви: матеріалів закупити і
привезти, робочою силою помогти, – каже Віталій Піндюк, зазначаючи: – Будівництво
церкви – то заслуга всіх наших жителів. Одні колядуванням-щедруванням
допомагають гроші збирати. Інші своїх рук не шкодують. Керівник місцевого
сільгосппідприємства «Батьківщина» Павло Корецький теж активно долучився:
технікою, працівниками, фінансами.
Хвалячи
земляків за небайдужість, сам Віталій Піндюк не лише будівництвом храму займається.
Пам’ятаючи Заповідь Божу «Люби ближнього свого, як самого себе», чоловік допомагає односельцям. Надто ж самотнім,
пенсіонерам. І за це має від Господа ласку, а від людей – шану.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
На фото автора: Віталій Піндюк та дружина Ганна
Церква, яку будує депутат сільради.