Коли депутат – безробітний…


Богдана Шибу представляти волинянам
немає потреби. Його й так добре знають ще з Турійщини, де Богдан Павлович майже
10 років працював головою райдержадміністрації. Після перемоги Помаранчевої
революції був на посаді першого заступника голови облдержадміністрації, а потім
виграв вибори Луцького міського голови. Щоправда, з 2010-го життя Богдана Шиби
суттєво змінилося, тому навіть із повноваженнями депутата міськради йому непросто
реалізувати весь свій потенціал та задуми. Хоча й був одним із активних
організаторів Євромайдану, та як до початку цих революційних подій, так і
задовго після них колишній міський голова, котрий має понад 25 років стажу
державної служби, не отримав жодної чіткої пропозиції щодо працевлаштування…

– Чим запам’ятався 2014-й із погляду
депутата Шиби?

– Було
багато суєти-суєт.

– А коли серйозно?

– Важко
назвати роботою депутатів те, що насправді відбувалося і продовжує відбуватися.
Більшість із нас мусила на Майдані доводити, що в Україні існують Конституція
та закони, котрі треба виконувати всім. Але, на жаль, цього досягнути так і не
вдалося.

– Навіть так?

– Навіть
так і навіть зараз.

– А чому?

– У
нас створився унікальний для початку третього тисячоліття тип держави, який
мені особисто нагадує польську Річпосполиту кінця XVIII століття, де кожен
посол у Сеймі чи Сеймику володів правом вето і міг «завалити» будь-який
нормальний закон чи здорову ініціативу.

– Ви маєте на увазі всю Україну чи Луцьк
зокрема?

– Схожа
картина скрізь. От, наприклад, усі знають, що за заявою громадянина місцева
влада повинна розглядати земельні питання впродовж місяця. А наші депутати за
проекти рішень просто не голосують, вважають, що володіють таким правом. І
питання може не вирішуватися по десять сесій поспіль, рік-півтора…  От і виходить: із одного боку закон
зобов’язує розглядати впродовж 30 днів, а з іншого – прямо не вимагає, щоб
депутати обов’язково голосували за проект рішення. Нісенітниця…

– А що змінити? Депутатів? Систему? Одне
й друге одночасно?

– Та
людей уже трохи поміняли… Система залишилася незмінною!  Дожилися до того, що в нас рядовий нардеп має
більше повноважень, ніж Президент України, а відповідальності за свої дії чи
бездіяльність – жодної! Ви ж подивіться, як новообрані «слуги народу»
парламентські комітети між собою поділили! Порушуючи всі норми чинного
законодавства та моралі, попризначали самі себе начальниками. Більша половина
парламенту стала «столоначальниками», бо, крім голів комітетів, перших заступників
та секретарів, наобирали купу просто заступників. Створили самі для себе на 56
посад більше, ніж передбачає закон! Люди добрі, це яка реформа влади, це яке
скорочення чиновницького апарату?!

– Щось вони рано до «корита»
дориваються. Голодні сильно чи що?

– Ви
побачите, що там буде творитися, коли дійде до скасування депутатської
недоторканості! Вони все зроблять, щоб затягнути процес до кінця своїх
повноважень, а потім пояснити, що, мовляв, хтось їм не дав цього зробити… Або
скільки вже триватиме «кнопкодавство», за яке ніхто ніколи нікого толком не
покарав? Хіба важко записати окремим рядком, що голосування народним депутатом
за іншу особу має наслідком негайне позбавлення повноважень члена парламенту?!
І крапка! Бо вони навіть кримінальної відповідальності не так бояться, як втратити
свій заповітний мандат. Більше того: хто кого в Україні з чиновників високого
рангу та нардепів посадив у тюрму, крім простого дядька за якесь дрібне
хуліганство? А ці б’ються під прицілом телекамер, ніби не в залі Верховної Ради,
а на професійному рингу, й ніхто ні за що не відповідає.

– Чую в вашому голосі нотки песимізму. Якщо
не помиляюся, то цей Новий рік ви зустрічали в приміщенні «Просвіти» у
бурхливий час Майдану. Що бажали самому собі і всім лучанам тоді і що будете
зичити з нагоди 2015-го?

– Тоді
я бажав, аби в Україні нарешті перемогло право Людини бути Людиною! Тому з
чистою совістю бажатиму цього самого і на цей Новий рік.

– Не знаю, скільки років має минути, щоб
ваші побажання справдилися, але мрію стати свідком, як це станеться!

– Хочу,
щоб це відбулося якомога швидше. Бо що в Україні зараз найголовніше?
Відповідальність! На всіх рівнях! Бо коли високі начальники думають, що
відповідати за все повинні лише прості люди, а їм можна робити (чи не робити)
все, що завгодно, то в нас порядку ніколи не буде. Вже рік минає, а ніхто не
покараний ні за вбивства на столичному Майдані, ні за те свавілля, котре
коїлося в нас на Волині…  Як це так?! Не
треба ж забувати, що непокаране зло має здатність не тільки повторюватися, а
розростатися до більших масштабів! От цього я точно не хочу нікому бажати!

Розмовляв Володимир ДАНИЛЮК.

Фото Світлани ДУМСЬКОЇ.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *