Про
артисток із Турійського району зняли
фільм «Золото бабиного літа».
Іще
три роки тому вони не здогадувалися, де знайдуть розраду. В кого діти й онуки,
тому легше було. А хто лишився сам, віддавався роботі у сфері культури:
концерти, зустрічі, благодійні вечори.
Та
якось випадково доля звела двох діячок культури: Галину Семенюк із с. Сомин
Турійського р-ну і Тетяну Книш із тамтешнього селища Луків. Галина Михайлівна –
завідувачка Соминського будинку культури. Тетяна Миколаївна – хореограф у
Будинку культури смт Луків. Разом жінки підготували урочистості до Дня працівників сільського господарства. Співпраця
так сподобалася, що Галина Семенюк запропонувала: «Може, нам, Таню, власний
проект організувати?» Тетяна Книш на ці слова радо відгукнулася. Стали пані разом
зі своїми подругами зустрічатися вечорами, співати, на народних інструментах
грати. І так сама собою народилася назва
гуртківців – «Волинські вечори».
Відтоді
колектив творчого любительського об’єднання, де зібралося 12-ть аматорів сцени,
став незмінним учасником культурно-масових заходів, які відбувалися на теренах
не лише Турійського, а й сусідніх районів: Шацького, Любомльського,
Ратнівського, Ковельського. Різдво, Великдень, престольний празник у селі – запрошують
«Волинські вечорниці» . Хоче хтось весілля за давньою обрядовістю провести –
теж до жінок звертається. А одного разу співачок із Турійщини навіть за кордон
покликали!
–
Якось подзвонив мені товариш, Олександр,
і запитує: «У вас є вже готова концертна програма?» – «Та звісно», – кажу. «А
костюми в порядку?» – «Завжди в порядку». – «Ну, то готуйтеся на вихідні до
Білорусі їхати». – «Як?! Чого?!» – захвилювалися. «Хай це буде сюрпризом». І ми
згодилися, – пригадує Тетяна Книш події цьогорічного червня. – Переїхали ми
бусиком кордон, минули позначку «Барановичі». Опинилися біля великого
культурно-розважального комплексу. Вийшли на сцену і стали співати…
Попри
те, що концерт тривав цілих три години, гості навіть по його завершенні не
хотіли відпускати турійських артисток. Оплесками просили ще і ще. А коли
дівчата затягнули «За тума-а-аном нічого не видно…», то всі – артисти і глядачі
– підвелися та завершальні акорди виконали разом. Лише згодом дівчата дізналися:
ті чоловіки, які так щиро аплодували і співали, були… міністрами Республіки
Білорусь.
Але
не думайте, що на тому візит до Білорусі завершився! Після 3-годинного концерту
артистки приїхали переночувати в готелі «Світязь», а там мер Барановичів
відзначав день народження своєї мами. Побачивши жінок у колоритних костюмах та
дізнавшись, що то українці, організатори сказали: «У вас семь минут, чтоби
собраться». Коли дівчата вже були готові вийти, в них запитали: «Может, помощь
техническая нужна?» – «У нас все своє», – сказали українки гонорово. І ведучий
оголосив: «Вас приветствует бандеровский
коллектив «Волинские вечера»! Встречайте!»
–
В нас тоді ноги-руки потерпли, –
сміються жінки. – Що ж то буде? Але нічого, вийшли, стали співали. Білоруси нам
фактично всі твори підспівували. Особливо гучно «Распрагайте, хлопци, коні». І
коли ми вже сходили зі сцени, мер
Барановичів підбіг до Тетяни Книш: «Милая, можно визиточку?» А за виступ
віддячив нам шикарним столом, що аж гнувся від страв і напоїв.
Позаяк «Волинські вечорниці» – то відображення душі Волині, не могли
артистки лишити без уваги і події останнього року: Майдан, АТО, трагедію
України та маленького українця. Все, що наболіло й накипіло, вилили під час
концерту-вистави, яку глядач побачив на свято Покрови.
–
Ми з дівчатами вирішили організувати
такий виступ, щоб, як-то кажуть, узяло за живе. Сценарій доручили написати мені,
– продовжує Тетяна Миколаївна. – Аби він вийшов дійсно душевним, я звернулася
за благословенням до настоятеля нашого храму отця Андрія. Потім не один вечір
просиділа з папером та ручкою. Думала, закреслювала, переписувала. І врешті
сотворила…
Ведучими
свята були Тетяна Книш та священик церкви Великомучениці Параскеви. Основним
образом у сюжеті стала жінка: Матір Небесна і матір земна. Спочатку перед
глядачем постала Богородиця, яка народжує
Ісуса. Потім уві сні вона побачила страшні видіння смерті українських синів: у
часи козаччини, війни та повстанського руху, вибуху на Чорнобилі, стрільби на
Майдані та в зоні АТО.
–
Коли в напівтемному залі горіли свічки, на
сцені лежали вбиті солдати, а до них припадали дівчата, у кожної матері серце стиснулося
і майже весь зал заплакав, – розповідає ще одна учасниці колективу, Антоніна
Долонько. – Я й сама, котра десятки разів переживала ці моменти на репетиціях,
не могла після виступу заспокоїтися. Бо крім того, що артистка, насамперед є
матір’ю для п’ятьох своїх дітей.
Завівши
мову про болюче, жінки і зараз ледь стримують емоції. Тому Тетяна Книш
переводить тему. Бо виявляється, «Волинські вечори» – один із небагатьох
аматорських колективів, про який навіть зняли фільм!
–
Вийшло це випадково, – зізнаються жінки.
– Просто восени ми вирішили провести свято для самих себе. А оскільки вік маємо
поважний (хто 50-літній ювілей зустрів, комусь уже 60-т із хвостиком), то цей
захід ми назвали «Золото бабиного літа». Замість сцени обрали лісову галявину
неподалік села Сомин. За героїв свята – Циганка-осінь, Дядько Лев та Мавка з
«Лісової пісні». А наш друг Олександр (той, який у Білорусь запросив),
дізнавшись про свято, привіз оператора з
відеокамерою. Думалося: так, для себе познімаємо. Та виявилося, цей оператор –
насправді режисер. І все, що відзняв, він потім змонтував у фільм.
Коли
демонструвалося кіно, учасницю ансамблю плакали. Бо разом зуміли пройти злети і
падіння, здолати чвари заздрісників та плітки суперників. А ще втирали сльози
тому, що «Волинські вечорниці» стали для них другою сім’єю, тим колективом, де
розрадять, допоможуть, де повернуть Віру, Надію, Любов.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.