Майже 20 років минуло відтоді, коли в
медіа-просторі з’явився тижневик, відомий сьогодні як «Волинська газета». А в
четвер, 22 січня, вийшов у світ 1000-й номер видання.
З
нагоди такого поважного ювілею привітати колектив редакції вирішило дуже багато
добрих друзів та давніх шанувальників творчого колективу, який до 1000-го
номера встановив серед передплатників «Волинської газети» спеціальний приз і ще
до виходу ювілейного номера вручив 1000 грн премії Федосії Демедюк із с. Цміни
Маневицького р-ну.
Скромні,
зважаючи на воєнний час, заходи відбулися й у редакції. Спочатку, правда,
працівники газети побували на ранішньому богослужінні в Луцькому Свято-Троїцькому
кафедральному соборі УПЦ Київського патріархату, адже саме митрополит Михаїл
свого часу освячував приміщення редакції та благословляв «Волинську газету» на
довгі роки успішної праці.
Завітали
в скромні апартаменти видання і перші особи області: голова
облдержадміністрації Володимир Гунчик та голова облради Валентин Вітер. А від
імені Луцького міського голови (сам Микола Романюк перебував із робочим візитом
у Польщі) засвідчив повагу влади обласного центру та депутатського корпусу перший
заступник керівника органу місцевого самоврядування Святослав Кравчук.
Приємно
було чути з уст поважних гостей, що «Волинська газета» – тижневик особливий,
котрий має своє обличчя і свого читача.
– Відзначенню
сьогоднішнього ювілею передувала величезна робота. Працівники газети здолали
сотні тисяч кілометрів, зустрілися з десятками тисяч людей, потім донесли це
сотням тисяч читачів! – зазначив Володимир Гунчик.
– Щоб
ви пригадали непростий шлях свого становлення, дарую вам дебютний випуск
тижневика, датований березнем 1995-го, та червневий номер від 2005 року, де ви
почали іменуватися «як Волинська газета».
Після
того, як Володимир Петрович вручив грамоти облдержадміністрації редакційній
ґаздині, техпрацівниці Галині Міхулі, котра напередодні зустріла 70-літній
ювілей, головному бухгалтерові Руслані Стельмащук та технічному редакторові Юрієві
Яковюку, подякував нашому колективу й Валентин Вітер. Керівник представницької
влади краю зазначив: знаючи всіх журналістів «Волинської газети» особисто, може
з відповідальністю сказати: всі дійсно роблять важливу роботу й у домівки
волинян доносять новини про те, що відбувається у стінах обласної, районних,
селищних та сільських рад. А тому вручив почесну грамоту облради редакторові
відділу Оксані Бубенщиковій.
Давній
друг «Волинської газети» Святослав Кравчук теж привітав колектив і відзначив редактора
відділу Світлану Думську, літературного редактора Наталію Главнічек та
художнього редактора Максима Безніска подяками Луцького міського голови.
– Приємно
зазначити, що «Волинська газета» завоювала гідне місце у медіа-просторі Волині.
Важливо, що зуміла знайти своє обличчя. Тому це друковане видання особисто я не
можу просто перегорнути: зачіплююся за заголовок, пробігаю перші абзаци, потім
другі, треті й не можу зупинитися до останнього рядка, – зізнався Святослав
Кравчук. – Тому зичу вам і надалі відповідати «знаку якості», а ще – з кожним
роком отримувати все більше розумних та вдумливих читачів.
На
знак подяки за хороші слова «Волинська газета» подарувала гостям дружні шаржі,
що їх майстерним пером зобразив наш художній редактор Микола Волошин.
Але
найвагомішим дарунком зустрічі з шанованими гостями стала відверта й направду
цікава розмова про роль газети й журналістики у житті Волині та її громади. І
про те, як у цій триєдиній системі координат – медіа, людина і влада – знайти
точки дотику, коли кожен буде і творцем змін на краще, і суворим екзаменатором
зробленого.
Слово не можна перетворювати на гроші
Позаяк
розмова була надто обмежена в часі (за 40 хв. – урочисті збори в драмтеатрі до
Дня Соборності), то з першого питання головний редактор «Волинської газети»,
заслужений журналіст України Володимир Данилюк підняв тему взаємин влади,
суспільства, громадських організацій і ЗМІ, котрі, власне, й висвітлюють ці
взаємини.
– Як
можна і чи взагалі можливо таку співпрацю зробити конструктивною? – поцікавився
в поважного товариства Володимир Олексійович.
– Колись,
іще в радянські часи влада, суспільство і посередник між ними – журналіст,
якого по праву називали «четверта влада» –
виступали єдиним цілим, – озвучив свої спостереження Володимир Гунчик. –
Але після 90-го така цілісність розпалася. З’явилася ще одна сторона взаємин –
ті, кому байдуже і хто живе за принципом «Моя хата скраю». Щороку стало з’являтися
все більше видань, кожне з яких подавало суб’єктивне бачення подій, і зокрема –
роботи влади. А головне, що турбує: чим більше ставало учасників медіа-простору,
то меншою була їхня відповідальність за надруковане, озвучене, показане. У
результаті, говорячи за Волинь, мушу констатувати: в області лишилося з півтора
десятка видань, котрі мають свою історію, які дорожать своєю репутацією і
думають не лише про заробіток. А решта, як влучно порівняли наші
співрозмовники, – це мильна бульбашка: що ближче до виборів, то більше вона
надувається і так само миттєво лопає, варто виборчій кампанії фінішувати.
Іншими
словами, пояснив Володимир Гунчик, більшість медіа-продуктів, особливо
інтернетівських, є чисто комерційними проектами. Пам’ятаючи основне правило комерції
«Гроші повинні заробляти гроші», можемо зробити висновок про мету діяльності
таких «ЗМІ». І на 100% погодитися з правильністю думки голови
облдержадміністрації, що «Слово не можна перетворити на гроші»!
Перш ніж критикувати когось, поглянь на
себе
«За»
необхідність співпраці влади та суспільства і надзвичайно вагомій ролі в цих
процесах журналістики наголосив також Валентин Вітер – людина, котра налагоджує
роботу обласної ради і націлює всіх її депутатів працювати на добробут усієї
громади.
– У
сесійному залі збираються люди різних політичних уподобань і життєвих
принципів. У кожного обранця є свій погляд на кожне з питань, яке розглядається
під час сесії. І моє завдання як голови – дати можливість кожному обранцеві
висловити свою точку зору. Це дуже важливо, – зазначив Валентин Степанович. –
Саме депутат найближчий до виборця. Саме він отримав вотум найбільшої довіри
від волинської громади. А раз так – є своєрідним містком між владою і мешканцем
навіть найвіддаленішого села. Й відповідно, обласна рада є тим місцем, де
позиція кожного волинянина може бути озвучена, почута і врахована.
Але
правдиво й неупереджено донести все побачене й почуте під час сесії та в
міжсесійний період – це вже на відповідальності журналіста.
– От
тільки толерантності – і в суспільстві, і у ЗМІ – сьогодні, на жаль, бракує, –
долучився до розмови Святослав Кравчук. – Не раз доводиться спостерігати, як
людину ображають тільки за те, що вона чиновник або має відмінну точку зору.
Звинувачують і заздрять, бо, наприклад, за десятки літ важкої праці зуміла чогось досягнути. Критикують,
навіть не вникнувши у суть справи. Хоча мали б, як мінімум, поставити себе на
місце тієї людини й подумати: «А як у подібній ситуації вчинив би сам?»
– Тобто,
ми знову ж таки повертаємося до проблеми якості та відповідальності
журналістської роботи, – підтримав думку Володимир Гунчик. – Як і необхідності
пожвавити діалог та співпрацю між владою, ЗМІ, громадою і тими, хто займає
позицію байдужості чи вичікування, бо тільки всі разом, але кожен у свій спосіб,
можемо розбудувати нашу державу та суспільство на зразок найкращих європейських
стандартів.
Із совковим менталітетом толку не буде
Даючи
справедливі зауваження щодо роботи мас-медійників, наші співрозмовники водночас
акцентували на вагомості друкованого слова та його ролі в житті громади.
– Вже
зараз ми повинні доносити волинянам: совковий менталітет, притаманний багатьом
керівникам, мусимо змінювати. Сільським головам уже не варто розраховувати на
те, що він листа напише «Дайте» і сяде чекати, коли отримає те, що попросив.
Ні! «Шара» закінчилася, – попередив Володимир Гунчик. – Тільки спільна робота.
І тільки спільне фінансування. Мусимо в області побачити, що, наприклад, дорога
та клуб потрібні місцевій громаді і вона на ремонт чи спорудження нового закладу
виділила посильну для неї суму. Мусимо зафіксувати, що до справи долучилася й
влада районна. І лише тоді область також підставить плече допомоги. Тільки так!
Бо часи, коли для нас щось робитиме хтось інший, завершилися.
– Як
приклад хочу навести ситуацію в Луцьку, – додав перший заступник міського
голови. – 2015-го, як це не парадоксально за нинішніх умов може звучати, місто
отримало найкращий за 20 останніх літ бюджет (будемо сподіватися – не лише на
папері). Хочемо немалу суму вкласти в будівництво школи номер 27. Але вже зараз
звертаємося і до нашого обранця у Верховній раді Ігоря Лапіна, і до обласної
влади: «Ми даємо стільки-то мільйонів. Але просимо і вас зробити посильну
допомогу».
Таким
же чином повинні діяти місцеві керівники, підтримав Валентин Вітер. Тим паче,
обласна рада готова допомагати фінансами тим громадам, які ітимуть із
конкретними пропозиціями та конкретною сумою, яку вони готові вкласти у проект.
Путінську брехню повинна заглушити
правда, а гучномовцем істини має стати відповідальна журналістика
Сьогодні,
як ніколи раніше, українське суспільство переконалося, наскільки страшним,
навіть смертоносним може стати слово журналіста. І те, що відбувається нині в
Україні, – результат війни, в першу чергу, інформаційної.
Як
влучно підмітив Володимир Гунчик, кремлівські мас-медіа сьогодні – це
безперебійно працююча пральна машинка. З ранку й до ночі вона промиває мізки
росіянам і пробує те саме робити світовій спільноті. Не встигає у людини
з’явитися якась власна думка – телезомбуючий механізм негайно її знищує,
намагаючись підмінити черговою брехнею. І єдине, чим можемо протистояти –
створенням власного, якісного та відповідального інформпродукту.
– До
речі, під час війни гітлерівський абвер найкращого свого агента з Нідерландів
заслав знаєте куди? На лондонську радіостанцію ВВС! Ох і довго довелося
британським контррозвідникам попрацювати, що вивести на чисту воду цього
підступного ворога! – навів значущий факт Володимир Данилюк, чим підтвердив:
носій інформації може відіграти куди більш вирішальну роль, ніж носій зброї
масового враження.
– На
жаль, дуже мало сьогодні аналітики, матеріалів, які не тільки розповідають, а й
спонукають думати, аналізувати, прогнозувати. Щодня не менше години присвячуючи
перегляду ЗМІ, змушений констатувати: більшість інформаційного продукту – у кращому
випадку констатація факту, в гіршому – «водичка», яку навіть інформацією не назвеш…
А дуже хочеться, аби матеріал був написаний так, що почерпнути цінне можна було
навіть між рядками, щоб навіть три крапка в кінці статті змусила замислитися… –
поділився своїми бажаннями голова облдержадміністрації. – Сьогодні це аж надто
важливо. І «Волинська газета» в цьому плані унікальна. Ви єдині на Волині, хто
запустив спецвипуск «Польова пошта» і розповсюджував її не лише на теренах
області (у військкоматах, госпіталях, родинах мобілізованих
військовослужбовців), а й там, на Сході, в зоні бойових дій. Ви стали прикладом
того, що журналіст повинен працювати за дивіденди не лише матеріальні, а й
моральні. І тільки зусиллями професійної, відповідальної та якісної
журналістики правда про Україну звучатиме голосніше за ворожу брехню!
Наш кор.
Фото Олени
ЛІВІЦЬКОЇ.