Не таланить Волині з іногородніми громадянами, які
з’являються в нашій області з найгучнішими титулами та найвпливовішими
посадами, а потім примушують червоніти наш край за свою сумнівну діяльність…
Може, ми всі занадто наївні та довірливі, і тому нас легко обманути?
Про Героя України, екс-голову
облдержадміністрації, генерал-лейтенанта міліції Анатолія Француза, славного
сина Прикарпаття та командированого до нас начальника рівненських
правоохоронців, Волинь ще не забула, хоча з моменту «англійської втечі»
Анатолія Йосиповича за луцького «Білого дому» минуло фактично 10 років.
Нагадаємо: влітку 2002-го тодішній Президент України Леонід Кучма звільнив із
посади голови облдержадміністрації Бориса Клімчука і призначив замість нього
свіжоспеченого Героя України Анатолія Француза.
Герой України, голова облдержадміністрації Анатолій Француз вітає Героя Радянського Союзу Івана Антипіна на Луцькому меморіалі “Вічна слава” у переддень Помаранчевої революції.
Проте події Помаранчевої
революції призвели до сумного фіналу: доки колона мітингарів на чолі з його
правонаступником, народним депутатом України Володимиром Бондарем крокувала від
Театрального майдану до Київської площі, Анатолій Йосипович швидко зібрав
мінімум особистих речей і, попрощавшись за руку з міліціонером-прапорщиком на
виході з «Дніпрогесу» (ще одна неофіційна назва будинку органів влади області),
зник у невідомому напрямку. З тих пір цього чужоземного Героя України в області
бачили лише одиниці найбільш наближених до нього екс-посадовців кучмівського
періоду.
Але Володимир Бондар, коли 10
літ тому вів обурений народ на боротьбу з антинародним режимом, міг, звичайно,
припустити, що новий Президент України Віктор Ющенко призначить саме його на
посаду голови облдержадміністрації. Та ні тоді, ні тепер ні Володимир Налькович,
ні хтось інший на Волині і в кошмарному сні не міг уявити, що його соратник по
нашоукраїнській фракції у Верховній Раді України, народний депутат України від
Горохівського округу №20 Сергій Бондарчук станом на 29 січня 2015 р. буде не
лише Героєм України, але й… підозрюваним у важкому кримінальному злочині та
оголошеним у розшук для арешту!
Як повідомив «Укрінформу»
Генеральний прокурор України Віталій Ярема, Головна військова прокуратура оголосила
підозру Герою України, колишньому керівнику ДК «Укрспецекспорт», який за одним
із епізодів злочинної діяльності вчинив заволодіння грошовими коштами
державного концерну в сумі 7 млн 428 тис. дол. США.
«21 січня 2015 р. зазначеному
посадовцю оголошено підозру за ч. 5 ст. 191 (заволодіння шляхом зловживання
службовим становищем чужим майном, вчинене за попередньою змовою групою осіб, в
особливо великих розмірах) та ч. 2 ст. 366 (службове підроблення, що спричинило
тяжкі наслідки) КК України. 29 січня ц. р. слідчий суддя Печерського райсуду м.
Києва надав дозвіл для його затримання та приводу до суду для розгляду питання
про застосування запобіжного заходу у виді тримання під вартою. Також за
клопотанням слідчого судом накладено арешт на майно підозрюваного – грошові
кошти у сумі 10 млн дол.. США в одному з українських банків та 2 автомобілі
«Range Rover» загальною вартістю понад 2 млн грн», – деталізувало Управління
зв’язків із громадськістю та ЗМІ Генеральної прокуратури України.
Взагалі, звідки взявся цей
Сергій Бондарчук на Волині? Історія замовчує особливості розподілу мажоритарних
округів між «помаранчевими», які було особливо наближеними до тодішніх лідерів
протестного руху Віктора Ющенка та Юлії Тимошенко. Власне, що молодий та
енергійний активіст Володимир Бондар залишив державну службу та з головою
поринув у боротьбу під гаслами «Україна без Кучми» та став кандидатом у народні
депутати України від Луцька, немає нічого дивного: Володимир Налькович –
корінний лучанин, і саме тут проводив найгучніші акції протесту.
Як кандидатура нинішнього
депутата облради від «Нашої України», юриста та бізнесмена Сергія Слабенка в
2002-ому була запропонована для перемоги на Володимир-Волинському окрузі №19,
теж мало що відомо і за давністю часу, і через мінімум публічної інформації з
цього приводу. В усякому випадку, Сергій Іванович – також корінний волинянин, а
як кадровий офіцер-політвиховник до несподіваних наказів командування звичний.
Найзагадковішою була поява
юного та рожевощокого Сергія Бондарчука. Як сьогодні пам’ятаю візит до Луцька
Віктора Ющенка (на той момент – голови правління НБУ) та його прес-конференцію
в Навчально-методичному центрі профспілок області. Розлого та харизматично
відповівши на всі запитання, Віктор Андрійович насамкінець дістав із кишені
вчетверо згорнутий аркуш паперу і перед телекамерами (це було потрібно для
виготовлення майбутніх рекламних роликів кандидатів) закликав волинську громаду
підтримати 31 березня 2002 р. «чесних та порядних кандидатів» – Сергія
Слабенка, Володимира Бондаря і… Сергія Бондарчука.
Патріотично налаштований
волинський люд почув Віктора Андрійовича. Всі троє з величезним відривом
перемогли провладних конкурентів, а Сергій Бондарчук поклав на обидві лопатки
навіть тодішнього владного важковаговика – першого заступника голови облдержадміністрації
Віталія Зарембу: 56,58% підтримки! І тоді, і зараз ніхто не міг зрозуміти, як
горохівчани, турійчани та жителі Луцького і Рожищенського р-нів могли
проголосувати за людину з Києва, яка до виборів на Волині ніколи не бувала,
після служби в армії служила в СБУ, а на момент волевиявлення, кажуть, була
шофером чи охоронцем якогось олігарха… Дехто висував припущення, що Сергій
Васильович – якийсь родич народного депутата України першого демократичного
скликання, нині «Почесного громадянина Волині» Андрія Бондарчука, але й ця
версія виявилася хибною.
Тодішній глава держави Леонід
Кучма, до речі, не пробачив тодішньому ж голові облдержадміністрації Борисові
Клімчуку фіаско на виборах 2002-го, і буквально за кілька місяців поміняв
Бориса Петровича та Анатолія Йосиповича.
А як інакше? З п’яти
одномандатних округів «партія влади» здобула перемогу лише в Маневицькому №23 (Ігор
Єремеєв) і Ковельському №21 (Микола Мартиненко). Три інших «взяли» опозиціонери
Сергій Слабенко, Володимир Бондар і Сергій Бондарчук.
Як і більшість десантованих у
наш край «висококваліфікованих спеціалістів», Сергій Бондарчук після отримання
депутатського мандата в окрузі з’являвся рідко. Його з успіхом замінювала ціла
армія помічників-консультантів, які «вирішували питання» від його імені і за
його гроші. А коли термін повноважень збіг до кінця, Сергія Васильовича тут
тільки й бачили!
У 2005-2010 рр. він очолив
могутнє та дуже прибуткове державне підприємство – концерн «Укрспецекспорт»,
який займається продажем зброї та інших товарів військового призначення за
кордон. Наближеність до Президента Ющенка (особливо – по партійній лінії в
«Нашій Україні», де Сергій Васильович став головою виконкому) стала причиною
абсолютної сенсації: 18 лютого 2010 р. «за визначні особисті заслуги перед
Українською державою у розвитку військово-технічного співробітництва,
піднесення міжнародного авторитету України, багаторічну плідну працю»
генеральному директору Державної компанії з експорту та імпорту продукції і
послуг військового та спеціального призначення» Сергію Бондарчуку присвоєно
звання Герой України з врученням золотої зірки та ордена Держава!
Правда, Сергій Васильович
виявився невдячним учнем Віктора Андрійовича, а тому розпочав публічні сварки
за владу в «Нашій Україні», які посилилися після приходу до влади Віктора
Януковича і, врешті-решт, призвели до повної поразки пана Бондарчука.
Утім «старі зв’язки»
допомогли йому отримати від президента рук ще одну найвищу нагороду: 5
листопада 2013 р. «за величезний внесок у справу підвищення обороноздатності та
захист незалежності і суверенітету Грузії» тодішній Президент Грузії та
нинішній постачальник «чесних та професійних» урядовців в КМУ Арсенія Яценюка
Міхаїл Саакашвілі нагородив Сергія Бондарчука орденом «Вахтанґ Ґорґасалі» I
ст.!
І от – несподіваний віраж
долі. Генпрокурор Віталій Ярема вважає, що Сергій Бондарчук обікрав Українську
державу мінімум на 7,7 млн «зелених»! Такої ж думки й слідчий суддя, який
постановив Сергія Васильовича допровадити до суду, щоб обрати йому міру
запобіжного заходу в вигляді тримання під вартою. Майно, зрозуміло, також
збираються унерухомити (тобто, виключити можливість продажу чи передачі в інші
руки).
Чим закінчиться цей скандал,
наразі сказати важко. Але він ще раз підтверджує: не треба довіряти «хлопцям із
сусіднього села», думаючи, що вони чимось кращі з парубків із нашого волинського
хутора. Всі одним миром мазані, тільки наші за всіх обставин та перипетій хоча
б удома залишаються, а чужі «поматросили – и бросили»… Бо ж усіх волинських
Героїв ніяких питань не виникає хіба що до двох: Героя Радянського Союзу,
льотчика-штурмовика періоду Великої Вітчизняної Івана Антипіна (уже покійного)
та народного артиста України Василя Зінкевича.
Володимир ДАНИЛЮК.
Фото автора, Богдана ГОНЧАРУКА
та з відкритих джерел.
