Британський генерал Адріан Картон де
Віарт, герой Другої світової, ледь не загинув від гітлерівських бомб… на
Волині, через яку у вересні 1939-го пробирався із дипломатичною місією з Бреста
в Бухарест!
Доля
цього «поліського адмірала Нельсона» – цікава та дивовижна. Він народився 5
травня 1880 р. у родині аристократів у столиці Королівства Бельгія –
Брюсселі. Закінчив католицьку школу в
Великій Британії та вступив до Оксфорду. Але англо-бурська війна в Африці все
змінила – добровольцем він записався в британський експедиційний корпус,
приписавши собі кілька років (19-річних тоді на війну не забирали, не те, що
зараз в Україні!).
Уже
в першому бою він зазнав важкого поранення в живіт, але згодом знову повернувся
на фронт, де в чині лейтенанта став ад’ютантом генерала сера Генрі Хілларда.
13
вересня 1907 р. молодий офіцер нарешті присягнув на вірність британському
королеві Едуардові VII, отримав підданство Великої Британії та дослужився до
звання капітана.
Потім
він був депутатом Палати представників Бельгії, в 1908 р. одружився з графинею
Фредерикою Фугер фон Бабенхаузен, 1911-го став міністром юстиції…
Дивовижна
кар’єра відбулася в нього в період Першої світової: на чолі одного з
англійських підрозділів він воював у Сомалі, де під час атаки на форт Шимбер
отримав важке поранення – куля вибила око та відірвала частину вуха. Та командир не втік у госпіталь, а завершив
атаку, за що згодом отримав Орден за заслуги.
У
лютому 1915-го Андріан Картон де Віарт повертається в Європу, де воює з німцями
на Західному фронті. Під час одного з обстрілів осколок відірвав йому долоню
лівої руки… Наступне поранення під м. Сомм – в голову та плече… Але скалічений
та бравий офіцер (дослужився до полковника) в 1918 р. отримав генеральське
звання, дуже багато бельгійських, французьких та, звичайно, британських
орденів.
І
ось тут ми плавно підходимо до періоду, який пов’язав пана де Вірта, переважно
з Білоруссю, але, як виявляється, і з Волинню. По завершенню Першої світової
бравого генерала відправили в Варшаву на чолі британської військової місії.
Юзеф Пілсудські, який чудом вижив на Маневиччині у кровопролитних боях із
російською імператорською армією під Костюхнівкою, якраз приступив до розбудови
незалежної Польської держави. Як свідчить історик Ігор Мельников у статті
«Одіссея поліського «адмірала Нельсона», надрукованій у журналі «Нова Польща»,
генерал де Вірт узяв активну участь у постачанні польському війську зброї та
боєприпасів, а також став посередником на переговорах Юзефа Пілсудські та
керівника УНР отамана Симона Петлюри щодо укладення угоди про спільну боротьбу
з більшовиками. Дуже цікавий та характерний випадок стався з ним у 1920 р.,
коли потяг, яким керівник британської місії їхав на фронт, був зненацька
атакований червоними кавалеристами. Адріан Картон де Віарт узяв командування
обороною на себе і блискуче відбив напад. За це, до речі, він отримав ще й найвищу
польську нагороду – хрест «Віртуті Мілітарі».
Коли
польсько-більшовицька війна закінчилася і було між Варшавою та Москвою
підписано мирний договір, коли Симон Петлюра з колишнього союзника маршала
Пілсудські перетворився для нього на небажану особу та емігрував, британський
генерал вирішив не повертатися на «Туманний Альбіон», а залишитися в Польщі.
Точніше, на землях, які вона отримала внаслідок Ризького мирного договору. Із
влаштуванням побуту допоміг один із представників всемогутньої на той час родини
Радзивіллів – Кароль Микола, брат Януша Радзивілла, який мав чимало маєтків на
Волині з резиденцією в Олиці.
Отримавши
в повне розпорядження поліську резиденцію в Простині, Адріан Картон де Віарт
залюбки взявся освоювати мирне життя. Маєток, до речі, знаходився за кілька
десятків кілометрів від тодішнього польсько-радянського кордону, тому генерал
під час неодноразових полювань підходив дуже близько до «імперії зла», сказавши
одного разу колегам: «Совєти сильні, але нехай тільки вони спробують сюди посунутися…».
Чи в лиху годину це промовив, але Сталін та Гітлер таки вирішать у вересні
1939-го не просто здійснити наступ на Польщу, але й домовляться про цілковите
знищення цієї держави!
Тож
60-річний генерал, який залишив у Простині все майно включно з унікальною
колекцією мисливських рушниць, знову очолює військову британську місію у
Варшаві, але, зрозуміло, ненадовго. Ледь устиг розпочати роботу в липні, як уже
в другій половині вересня йому довелося разом із обозом урядовців Другої Речі
Посполитої відступати спочатку в Брест, а потім, через Ковель, Торчин, Луцьк та
Олику – в Карпатські гори, звідки дорога простягалася до столиці Румунії
Бухареста, а згодом – в Англію, де він продовжив збройну боротьбу з нацистами.
Кароль Микола Радзивілл , який надав маєток у Білорусі.
Проте
потрапити в радянський полон чи загинути від гітлерівського металу він міг
значно раніше, тут, на Волині. Ігор Мельников так описує цей драматичний
епізод:
«Дорогою
до румунського кордону колона військових автомобілів була атакована літаками
Люфтваффе, внаслідок чого загинула дружина одного з офіцерів місії. Проте
врятувалася вона й від підрозділів РККА, котрі дуже стрімко просувалися до
кордонів із Румунією, щоб відрізати «польським офіцерським бандам» шлях до
відступу».
Де
саме німці намагалися розбомбити колону автомобілів, наразі невідомо. Проте
достеменним історичним фактом є те, що вже 5 вересня польський уряд та генштаб перебували в
Бресті, де організували потужну лінію оборони. На чолі Війська Польського та
всієї держави став генерал Едвард Ридз-Смигли, якому всю повноту влади передав
тодішній Президент Ігнаці Мосьцицкі. Останній, до речі, евакуюючись із Варшави,
якийсь час перебував в олицькій резиденції
Януша Радзивілла, згодом заарештованого органами НКВД СССР. Не
затримався в Бресті та на Волині й сам Ридз-Смигли: 17 вересня він ще встиг
віддати наказ, яким констатував, що «Радянський Союз вторгся на нашу землю» та
віддав команду «загального відступу в Угорщину та Румунію найкоротшими
шляхами», а наступного дня й сам перетнув польсько-румунський кордон… Останню
нараду вони провели на українській землі в містечку Кути тоді Станіславського
воєводства, а зараз Івано-Франківської обл.
Бравий вояка (справа) на конференції керівників США та Великої Британії з лідером Китаю Чан Кайшин.
Щодо
подальшої долі генерала де Віарта, то у 1941-1944 рр. він встиг повоювати в
Норвегії, потім був призначений керівником військової місії в Югославії. Під
час одного з польотів літак, всередині якого він перебував, був збитий, генерал
потрапив у полон до італійців. 5 разів він намагався втекти з концтабору
(нагадаємо, без ока та без руки!!!), але 1943-го його таки передали в руки
британців. Далі бравого генерала чекало ще більше підвищення: того ж року у
Каїрі він брав участь у переговорах британців та американців із китайським
лідером Чан Кайши, а згодом став особистим представником Уїнстона Черчілля в
Китаї.
І
лише в 1947 р. скалічений Адріан Картон де Віарт виходить у відставку. 1949-го
помирає його перша дружина (у них було двоє доньок), тому в 1951 р. генерал
бере другий шлюб із жінкою, молодшою на 23 роки. А помер наш герой у статусі
почесного пенсіонера в 1963 р.
Володимир ДАНИЛЮК.
Фото автора та з архіву. На титульному фото: Адріан Картон де Віарт у чині капітана.