Що може підняти нам, жінкам, настрій? Серед
багатьох засобів (напевно, багато хто погодиться) – це придбати собі якусь річ.
От і я недавно в очікуванні весни купила на розпродажі обновку та, отримавши
радість у пакеті, на крилах поверталася додому. Як кажуть, дрібниця, але все
одно приємно.
Сіла
у тролейбус (хоч на чомусь, думаю, зекономлю) біля вікна. Це моє улюблене
місце: їдеш, споглядаєш вулиці, про щось своє думаєш. Ось і знову замріялася… Схаменулася,
коли тролейбус уже спинився на потрібній мені зупинці. Зірвалася й кинулася до
виходу. Ледве встигла: за мною відразу зачинилися двері.
Прийшла
додому, і лише тоді мене осяяло: нема торбинки з обновкою!.. Забула в
тролейбусі. Халепище… Як ошпарена вискочила з дому. Оскільки тролейбус їздив по
колу, вирішила чекати на зупинці. Добре, що запам’ятала кондукторку – чорнява
дівчина. В голові зі швидкістю світла проносилися думки – від вкрай
песимістичних («Уже давно забрали і зникли» або «Може, пішов у депо») до
обнадійливих («А раптом пакет ще на місці?»). Хвилини тягнулися наче години. Нарешті
підійшов той тролейбус. Влетіла в салон – і відразу до місця, де сиділа. Там
нічого не було. Усе всередині похололо. Але не втрачаючи надії, підійшла ще до
кондукторки і запитала:
–
Ви часом не знаходили пакет он біля того місця? А то я їхала і забула забрати…
Роззява…
Дівчина
зміряла мене підозрілим поглядом, а потім посміхнулася:
– А
ми вже думали еменесників викликати. Хтозна, що в пакеті… А раптом – вибухівка?
Часи тепер непевні…
Вона
рушила до салону водія і винесла мені торбину.
–
Ваша? Беріть і вдруге не забувайте! – і знову посміхнулася.
Я
від радості не знала, що й казати. Не могла надякуватися. Це ж нова річ!..
Коли
поверталася додому, подумала: «Світ не без добрих людей. Хай цій дівчині її добра
справа повернеться сторицею!»… Переконана: так і станеться – рано чи пізно.
Адже в житті діє принцип бумеранга – будь-які наші вчинки стосовно інших згодом
повертаються назад. Тільки від нас залежить – що ми отримаємо…
Наталія
ГЛАВНІЧЕК.