Василь Мойсей, Едуард Гриневич, Іван
Тарасюк, Сергій Байдовський, Віктор Хом’ як… Такими були втрати Волині на столичному Майдані у
лютому 2014-го. Тоді вся Україна оплакувала Небесну Сотню, не відаючи: то лише початок
кривавої боротьби, яка й через рік не матиме завершення, але назавжди і
докорінно змінить українців.
20-22
лютого стали днями скорботи і шани. Луцьк молився біля могили Василя Мойсея,
якого минулого року багатотисячним мітингом провели в останню путь і похоронили
на меморіальному комплексі «Вічна Слава». Того ж дня лучани збиралися у Палаці
культури на вечір-реквієм, запалювали лампадки і поклали квіти до фотостели на
Театральному майдані, а в неділю, 22 лютого, вшанували Героїв Небесної Сотні
велелюдною ходою.
На
чолі колони несли прапори України та Волині, вихованки Волинського обласного
ліцею з посиленою військово-фізичною підготовкою тримали портрети волинян – Героїв
Небесної Сотні, а також великий синьо-жовтий стяг. Долучилися до цієї ходи тисячі
лучан. Участь в акції взяли також волинські високопосадовці.
«Слава
Україні! Героям слава!», «Герої не вмирають!» – линуло спочатку на Театральному
майдані, а тоді – вулицею Винниченка та проспектом Перемоги до місця поховання
Василя Мойсея.
Там,
до речі, скоро планують звести стелу пам’яті Героїв Небесної Сотні.
Панахиду
за загиблими відслужив митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл. Голова
облдержадміністрації Володимир Гунчик нагадав, що саме молоді люди не побоялися
вийти і першими висловили протест владі, що, незважаючи на свій вік та
величезне бажання жити у новій, заможній країні, віддали життя за нашу свободу.
І їхній подвиг – перший.
Після
цього резолюцію учасників акції із рішучими вимогами до центральної влади
зачитав брат Василя Мойсея Роман.
–
Ці діти пішли з дерев’яними щитами за правду. Нехай кожен тут присутній
зізнається собі, чи наважився би він на таке… Я це кажу не для того, аби всіх
нас принизити, а щоб возвеличити їх. Бо насправді нам є чого повчитися у цих
молодих людей, – сказав після панахиди коло могили Василя Мойсея митрополит
Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл, пригадуючи події річної давнини та гірку
українську сучасність.
Так,
переоцінити подвиг цих людей на Майдані неможливо, як і те, що означає для
українців Революція гідності. Тієї гідності, котру неможливо втратити,
виборовши такою ціною.
Бо
негідно вбивати людей, не гідно обкрадати народ, котрий довірив тобі владу – не
важливо де: на столичному рівні, обласному, районному чи у своєму селі, не
гідно вважати себе кращим, коли завдяки цим же людям отримав мандат депутата,
не гідно коритися перед тими, хто лякає тебе зброєю, не гідно продаватися
самому і продавати інших.
І
українці, котрі мають гідність, негідникам це доведуть.
Світлана ДУМСЬКА.
Фото автора та Петра КРИВОШЕЯ.
P. S. У п’ятницю, 18 лютого, українці
зібралися на столичному Майдані Незалежності на вечір-реквієм за Героями
Небесної Сотні.
У неділю 20-тисячний Марш гідності
відбувся у Києві та багатьох інших містах країни. Головний лозунг акції –
«Ніхто не забутий – ніхто не покараний». Участь у ньому взяли Президент України
Петро Порошенко та глави європейських країн.
У сусідній ворожій державі в суботу, 21
лютого, теж відбулася акція – абсурдна і абсолютно незрозуміла своєю суттю: її
учасники вийшли на майдан проти майдану, якого, як самі ж заявили зі сцени, у «найдемократичнішій
у світі та єдиній Росії» ніколи не буде…
