Орест
Василишин: «Інколи задля людей треба пожертвувати своїм домашнім спокоєм»
25
лютого голова облдержадміністрації Володимир Гунчик представив громаді Турійщини
нового голову райдержадміністрації. Точніше: нового-старого. Орест Василишин погодився
з посади заступника директора ФГ «Аміла» знову прийти у владу, де авторитетний
керівник після Помаранчевої революції працював головою адміністрації тривалий
час. А ще у його резюме – досвід головування у райраді, керівництва сільським
органом самоврядування і відсутність
партквитка!
Церемонія
представлення була короткою. Традиційні,
але скромні троянди. Оплески. Новий голова – з виправкою досвідченого службовця
та з краваткою у червоно-чорних «бандерівських» барвах.
Володимир Гунчик відзначив: доки у
столиці визначилася із кандидатурою на цю посаду, голові райради Ользі Черен та
його раднику Леонідові Марчанчину вдалося попрацювати єдиною командою і втримати
ситуацію під контролем. Відтак Леоніду Володимировичу подякували за роботу,
хоча прощатися не стали. Згодом стане відомо, що саме йому першому Орест Васильович
запропонував працювати у своїй команді. Пріоритети ж у цій роботі означив голова
облдержадміністрації у присутності керівників структурних підрозділів органів
влади району різних рівняв та лідерів сільських громад. Перший – це мобілізаційні
заходи та все, що пов’язано з АТО. Другий – необхідність якомога швидшого
переходу місцевих громад Турійщини на «нові бюджетні рейки». Третій –
соціальний захист населення.
Ми ж скористалися нагодою адресувати
Оресту Василишину кілька актуальних запитань:
– Оресте Васильовичу, ви – уродженець Івано-Франківщини
і волинський зять. Хоча так міцно вкорінилися на цій землі, що вам укотре
отримали владні повноваження. Як воно – знову ввійти у ту ж річку?
– Чомусь цю фразу
про річку згадують, коли говорять про посаду. Повірте, прийшов я сюди в 90-му
році після Львівського зооветеринарного інституту та шість років трудився
ветлікарем в господарстві імені Енгельса не для кар’єри. А в 96-му мене обрали
головою Озерянської сільради. Після того я ще раз обирався – у 98-му. У 2002-му
запропонували роботу в районі, а на той
час я вже закінчив Академію державного управління при Президентові України.
Відповідно, мав бачення, що можу працювати в органах влади вищого рівня. А якщо
людина бере собі в житті якусь планку, то повинна докладати зусиль, щоб її
взяти. Працював в райдержадміністрації, селищній раді, а з 2004-го обіймав, як
ви знаєте, посаду голови Турійської райдержадміністрації. Скажу, що і тоді часи
були не дуже прості. Ми прийшли після революції – і перспективи були хороші,
але непорозуміння у верхах призвели до того, що здійснити те, на що сподівався,
не вдалося. А сподівання були дуже великі! Підтвердженням того, що вдалося
знайти порозуміння із жителями нашого краю якраз і є те, що мене двічі обирали
сільським головою, тричі депутатом райради, головою райради. Я розумію, що вже вкорінився. Живу тут, діти мої тут, дружина. І
я – вже тільки бажаний гість для
батьків… Зокрема, для мами, яка мешкає на Івано-Франківщині.
– Що стало для вас останнім аргументом, щоб прийняти
рішення повернутися у владу?
– Я працював на
будівельній фірмі й, повірте, мені там було не найгірше. Але – змінився час… А хто тоді буде очолювати
район? Голова облдержадміністрації запропонував мені. Я сприйняв це належним
чином. Не найлегші часи, й можливо, треба пожертвувати своїм домашнім спокоєм й присвятити себе державі. Тому що,
повірте мені: герої – ті, хто воюють, ті, хто забезпечують армію всім
необхідним! Але й ті люди, які працюють тут, роблять все, щоб держава жила й
могла захищатися, – теж герої. Я думаю, що в такий час шукати легшого життя не
варто.
– Позаяк ви депутат райради, член фракції
«Батьківщина», запитаю, які у вас політичні уподобання?
– Так, входжу до
фракції «Батьківщина», але є позапартійним вже багато років. Був період, коли
працював у штабі «Нашої України». Під час мого головування у райраді ми знайшли
порозуміння з усіма фракціями, а їх тоді в нас було аж шість. Вважаю, що в наш
час всі повинні працювати на одне – на державу. Не можна ділити її за жодними
вподобаннями: політичними, релігійними чи будь-якими іншим. Держава має бути в
безпеці. Ми повинні згрупуватися й пережити ці важчі часи. А тоді будемо
ставити інші плани.
– Вас ще не призначили, але вже у волинському
медіа-просторі назвали «людиною Романа Микитюка» (депутата облради, колишнього
керівника Ягодинської митниці, – авт.)…
– Роман Володимирович
– це людина, яка взяла мене на роботу після 2010 року. Повірте, коли після
непоганого просування кар’єрною драбиною (від голови сільради, до голови
райради чи адміністрації) залишаєшся зовсім без роботи, це дещо бентежить. Ти
розумієш: «А що ти вже став так нікому непотрібний у цьому районі?..». Саме в
такий момент Роман Володимирович запропонував роботу в будівельній фірмі на
посаді заступника керінвика, я погодився. Скажу так, що працювати в
будівельному бізнесі – відповідальна і тяжка робота. Пройшов нормальну школу.
Дякую за це і Роману Володимировичу і тому колективу, з яким працював. Чи є я
через це «його людиною»? Ні. На першому місці, у мене завжди будуть інтереси
району, держави. Хоч вважаю, що з усіма бізнесменами ми повинні співпрацювати.
Бо такий стан справ у державі, що
підтримку треба шукати у всіх, хто може її надати.
– Як ви оцінюєте стан справ у районі? Який сектор
найперше потребує уваги?
– Район був і
залишається аграрним. Коли такими темпами йде інфляція, вижити сільськогосподарським
підприємствам надзвичайно складно. Ален
в нас є Турійський держлісгосп, який наповнює бюджет і працює. Є бізнесові
підприємства. Ті, що у свій час зорієнтувалися
і вийшли на експортні потужності, будуть з грошима, будуть платити
податки і матимуть можливість платити гідну зарплату. Ситуація непроста, але я
переконаний, що депутатський корпус, сільські голови зможуть забезпечити цю
ділянку роботи. Надіюся, що і аграрні підприємства, й інші знайдуть можливість
платити зарплати людям.
– Сьогодні ви озвучили свою перше кадрове рішення –
про призначення заступником Леоніда Марчанчина. Які якості цього чиновника
цінуєте особисто і особливо?
– Я давно
спостерігаю за ним, десь із 2005-го. Коли ще він був звичайним комп’ютерником у
фінуправлінні. Цілеспрямований. Фінансист.
Бачить своє місце в майбутньому. Такій людині треба дати можливість
розвиватися і зайняти гідне місце у сфері державного управління.
– Дякую за розмову. Переконана, що ви зі своїм
попередником вчинили краще, ніж ваші наступники робили з вами. Не тільки люди
це оцінять, а й десь там, у набагато вищих інстанціях!
Спілкувалася
Олена ЛІВІЦЬКА.
Фото автора.