Більшу частину свого життя костел Святих
Петра й Павла, що у с. Сокіл Рожищенського р-ну, простояв у руїнах. Понад 70
літ тому за те, що невідомі підпалили католицьку духовну обитель, поляки
спалили село… А кілька років тому у порослих мохом забуття стінах уперше за
десятки літ пролунала молитва: на території древньої культової споруди
облаштовують монастир.
У
скромному побуті першими помічниками для послушників та ігумена
Свято-Успенського чоловічого монастиря є
самі соколяни: і харчами допомагають, і добрими справами, і молитися до
колишнього костелу ходять. Власне, і рішення про монастир приймали самі селяни.
Костел
у Соколі збудований 1907-го, про що свідчить напис на стіні. За кілька літ
зазнав руйнації – була Перша Світова. А незадовго – Друга, коли село опинилося
під прицілом одразу кількох окупантів. Під час війни костел підпалили, за що
поляки жорстоко відомстили місцевим жителям … спаливши населений пункт і вбивши
19 місцевих українців. Спогадом про ті буремні сторінки сільської історії
залишилися… снаряди у стінах костелу Св. Петра і Павла. Тривалий час долею культової споруди (пам’ятки
архітектури місцевого значення) переймалися хіба її сусіди-селяни, лелеки,
котрі гніздилися на стінах, і Матір Божа, яка застигла у скульптурі над входом
до храму в тяжкій задумі. А згодом поляки взялися облаштовувати попід костелом
дитячий літній табір. Збудували кілька будиночків довкола. Але проект тривав
недовго.
Нині
на подвір’ї монастиря по-хазяйськи стрічає гостей домашній пес. У старому
костелі – нові двері. Усередині – проводять служби, відгородивши кілька метрів
квадратних приміщення. Поруч – підростає двоповерхова новобудова: вона зводилася
як їдальня для дітей, що тут мали відпочивати, а згодом слугуватиме житлом для
послушників. Тут же й літні будиночки, в одних живе братія нині, інші – використовують
для господарських потреб.
«Нас
тут трьох. Це якщо постійно. Але допомагати нам приїздять і священики знайомі,
і семінаристи. Хазяйнуємо помаленьку, – розповідає послушник Дмитро, який
вийшов назустріч гостям. Ігумена Якова на ту пору в обителі не було, у справах
поїхав до обласного центру.
Окрім
справ духовних, у монастирі мусять опікуватися й буденними. Донедавна мали у
господарстві коня, але продали. Тримають п’ятеро свиней. Не проти на літо
обзавестися й корівчиною.
«Люди
тут хороші. Хоч у монастир ходить небагато із них, бо звикли більше йти до
Свято-Троїцького храму. Але помагають нам, за що – велике спасибі», – зазначає
Дмитро.
Особливість
Сокола ще у тому, що тут – кілька церков: на околиці стоїть древній
Свято-Успенський храм (а свого часу в селі діяв Свято-Успенський чоловічий
монастир); у центрі села – Свято-Троїцька церква, збудована у 19 ст. І
віднедавна на місці старого костелу – знову ж таки Свято-Успенський монастир. А
колись функціонувала ще й синагога…
До
речі, саме активні представники місцевої громади кілька літ тому наполягли, аби
древню споруду передали у користування прихожанам Української церкви Київського
патріархату. У планах – реконструкція культової споруди, розбудова прилеглої
території. Тож із Божою поміччю незабаром на руїнах пам’ятки постане духовна
обитель, обтрусить із себе порох історії – і нарешті, через більш як сотню літ,
таки почне виконувати основну свою функцію: зцілювати душі соколян щирою
молитвою. Українською.
Олена
ЛІВІЦЬКА.
Фото
автора.
