Старший
лейтенант міліції, співробітник патрульної служби міліції особливого призначення
«Світязь» Ігор Дрючан загалом скромний і не надто рветься до слова. Але під час вручення нагород у клубі обласного управління міліції йому просто довелося говорити із журналістами.
Сказане аналізу чи коментарів не потребує. Його прості слова викликали захват, гордість і водночас сльози.
Нагадаємо: співробіникам “Світязю” вручили державні, профспілкові та відомчі нагороди. Також окремим надали посвідчення учасників бойових дій.
Ігор Гаврилович щодо цього сказав: сьогодні – дійсно особлива для кожного бійця подія.
– Не
важливо, яка нагорода. Головне, що відзначили. Адже війна колись закінчиться,
мине час. А хтось візьме ці нагороди і скаже: «Мій батько воював за Україну» чи
«Мій дід воював за Україну», або навіть «Мій син воював…» Розумієте, це
важливо.
Двічі
побувавши на передовій, переконує Ігор Гаврилович, усі вони без зайвих вагань
готові йти далі. Ті, хто пройшли Іловайськ, уже повторили свій подвиг у
Вуглегірську. Ніхто не зламався – тільки бойовий дух зріс. А війна нікого не
тішить, зізнається, насправді це дуже важко: і тим, хто на передовій, і тим,
хто в тилу.
Вдома
чоловіка чекає дружина та двоє синів.
–
Козацькому роду нема переводу, – посміхається. – Ми працюємо в усіх напрямках:
у нас народжуються хлопчики, дівчатка… Підтримують, звісно. Дружина мені
телефонувала і казала: там – «Іловайський котел», тут – «Дебальцівський мішок».
А чогось іншого для тебе немає?
Щодо
виховання своїх синів, то Ігор Дрючан говорить однозначно:
–
Мій прадід воював під час Першої світової – з кулею в легенях повернувся. Ще два
роки прожив… Дід – інвалід першої групи, прийшов 44-го без руки – в бою під
Будапештом відірвало. Батька 43-го забрали, повернувся 45-го на батьківщину.
Тож чотири покоління в родині вже воювало… У мене сини. Владику – 19 років. Я
завжди кажу: поки є у мене сили, воюю я. Раптом щось зі мною – на захист стаєш
ти. Щось не так із тобою – у нас є Даня. Отак у моїй родині. А Героєм я себе не
відчуваю. Не знаю, як це. Просто душею відчуваю Україну. Колись дружина навіть
докоряла: «Ти Україну любиш більше, ніж мене». Я відповів: «Ви – моя родина, ви
– моя Україна, я за вас воюю»…
Світлана
ДУМСЬКА.
