Про те, що саме Ковельський та Ківерцівський р-ни
найближчим часом можуть стати «пілотними територіями» в справі децентралізації
влади та укрупнення сільських громад, нещодавно на «прямій лінії» у «Волинській
газеті» повідомив голова облдержадміністрації Володимир Гунчик.
А буквально через кілька днів
голова Ковельської райдержадміністрації, депутат облради Віктор Козак не тільки
підтвердив подібні наміри, але й детально розповів про найближчі перспективи.
Під час відео-селекторної
наради, котру провів заступник голови облдержадміністрації Сергій Кошарук щодо
розгляду окремих питань формування бюджетів усіх рівнів, керівник виконавчої
влади Ковельщини Віктор Козак, насамперед, наголосив: територіальні громади укрупнювати
доцільно, бо в результаті вони отримають значно більше повноважень. Важливою є
і фінансова складова, адже в його рідному районі наразі чимало сільрад матеріально
не самостійні і напряму залежать від зовнішніх фінансових вливань.
На переконання Віктора
Теодосійовича, всі ковельські селищні та сільські ради треба об’єднувати.
Причому, за зразком польських повітів, які в нас існували впродовж 1921-1939
рр.
Щоправда, у чинному
українському законодавстві немає такого поняття, як «староста» – посадова
особа, яка обирається людьми в кожному населеному пункті і яка
підпорядковується голові укрупненої сільради. Відповідно відсутній і механізм
обрання старост та не визначене коло їхніх повноважень. Віктор Козак також
наголосив, що в процесі утворення нових об’єднаних громад законодавством
передбачені вибори сільських голів і депутатів за умови проведення громадських
обговорень. Тільки ж законотворці нічого не сказали на ключову тему: ці
обговорення обов’язкові чи рекомендовані…
«Ми створили робочу групу,
котра буде спілкуватися з територіальними громадами.. Все обговоримо, аби
врахувати і їхню ініціативу», – зауважив Віктор Козак і запропонував взяти за
основу адміністративно-територіальний устрій, який існував на Волині під час
панування Другої Речі Посполитої.
Сергій Кошарук погодився, що
раціональне зерно в колишньому устрої польських органів самоврядування базового
рівня таки існує, а також зазначив, що в кінцевому варіанті закону про
об’єднання територіальних громад буде не тільки об’єднання сільських, селищних
і міських адміністративних одиниць, але й приєднання тих чи інших сіл
безпосередньо до Ковеля.
Ну, а щоб детальніше
зрозуміти, які переваги чи недоліки були в системі влади на Волині не лише 90
літ тому, а й дещо раніше та пізніше, звернемося до історичного досвіду.
Наш кор.
Влада московських царів прийшла на Волинь після поділу
Польщі між основними на той час європейськими імперіями: Російською,
Австро-Угорською та Німеччиною.
До 1792 р. адміністративним
центром було м. Ізяслав (нині – райцентр Хмельницької обл.). До 1804-го – м.
Новоград-Волинський (тепер – райцентр Житомирської обл.). У 1804-1917 рр. – м.
Житомир.
На Півночі вона межувала з Гродненською і Пінською губерніями (нині –
території Республіки Білорусь). На Сході – з Київською та Подільською (Київська
та Хмельницька обл. України). На півдні з т. зв. Королівством Галичини і
Лодомерії Австро-Угорської імперії (тепер – Львівська обл. України). На Заході
– з Холмською губернією (наразі Холмщина входить до складу Люблінського
воєводства Республіки Польща).
Зі складу земель нинішньої
Волині до губернії належало 3 повіти (рос. – уєздов), до яких належали волості,
що об’єднували сільські громади.
У Володимир-Волинському
повіті були волості з центрами в с. Брани, Верба, Головне, Городне, м. Горохів,
с. Грибовиця, с. Дубенка, с. Заболоття, Забужжя, Заріччя, Згорани, Кисилин,
Княгиньонок, Коритниця, Кримне, м. Любомль, с. Новий Двір, с. Микуличі, с.
Олеськ, с. Перевали, с. Підбереззя, с. Порицьк, Поромів, Пульмо, Римачі,
Свинюхи, Скобелка, Туричани, Хворостів, Холонів, Хотешів, Шацьк. Вони
об’єднували 337 міських і сільських громад.
Ковельський повіт. В
енциклопедичній літературі не збереглося відомостей про перелік конкретних волостей, але відомо, що
загальна кількість сягала 18-ти й об’єднували вони 351 громаду.
Луцький повіт. У цьому
випадку відсутні навіть достовірні відомості про кількість волостей та громад,
котрі до нього належали. Але відомо що на територію повіту проживало 203 тис.
осіб, а його площа сягала 6626 верст (1 верста –
Губернатора (чи генерал-губернатора)
призначав імператор. Останнім керівником Волинської губернії (1915-1917 рр.)
був дійсний статський радник Пьотр Скаржинскій (1881-1956 рр.), який після
Лютневої революції емігрував у Європу та помер у м. Дорнштадт, Німеччина.
Віце-губернатором у цей же ж
період був призначений статський радник Євгєній Брофєльд, про долю якого
взагалі нічого не відомо.
Функції органу
представницької влади виконували збори дворян на різних рівнях. Останнім
предводителем дворянства Волинської губернії (1915-1917 рр.) працював Ілля
Папа-Афанасопуло (1863-після 1917 рр.). Він був крупним землевласником (мав
наділи на Рівненщині, а також у Брестській та Мінській обл. РБ). Востаннє живим
Ілью Афанасьєвіча бачили в серпні 1917 р. на Державній нараді в Москві.
У 1903 р. імператор Ніколай
II здійснив спробу демократизації самоврядних органів, запровадивши в кількох
губерніях новий порядок створення земських управ – членів управ та гласних
призначали урядовці. З 1912-го їх почали обирати з числа місцевого населення
(крім поляків).
Щодо спроб української влади
після падіння самодержавства сформувати свої адміністративно-територіальні
органи цивільної влади, то таких спроб у 1918-1920 рр. було мінімум три.
4 березня 1918 р. УНР
ухвалила Закон про адміністративно-територіальний поділ України, де
запроваджувалися нові адміністративно-територіальні одиниці – землі. Усього
мало бути створено 32 землі. Серед них – Земля «Волинь» з центром у Луцьку і в
складі Володимирського, Ковельського, Луцького та Дубенського повітів.
Гетьман Павло Скоропадський
29 квітня 1918 р. підписав «Закон про тимчасовий устрій України», взявши всю
повноту влади (тимчасово) на себе. Для
управління країною на місцях запроваджувалися посади губернських і повітових
старост. На чолі міського управління стояли міські отамани. Українська держава
гетьмана Скоропадського мала складатися з 10 губерній та 2 округ, серед яких
планувалася й Волинська губернія та Поліська округа.
Директорія 26 грудня1918 р. проголосила
відновлення УНР і сформувала уряд держави – Раду Народних Міністрів УНР.
Адміністративно-територіальний устрій визначався законом «Про організацію
адміністративної влади УНР у місцевостях, звільнених від більшовицької
окупації». Територія республіки поділялася на Західну і Східну області. Влада
на місцях належала органам місцевого самоврядування – Трудовим радам.
Щоправда, всі три моделі не
функціонували через бойові дії та втрату фактично всіх територій держави та
їхнє захоплення поляками та більшовиками.
На фото з архіву: дивом вціліле зображення останнього
предводителя дворянства Волинської губернії Ільї Папа-Афанасопула.
Польський досвід 1921-1939 рр.
Офіційно Волинське воєводство Другої Речі Посполитої
було утворене 19 лютого 1921 р. із кількох західних повітів Волинської губернії
Російської імперії. За кілька тижнів було сформовано органи управління, і хоча
в подальшому відбувалися деякі технічні зміни, загалом польський варіант
поєднання повноважень органів самоврядування та сили державної влади продемонстрував
високу ефективність.
Отже, перший варіант
Волинського воєводства виник 1920-го у південно-західних районах Волині, які були
у прифронтовій смузі. Загалом модель сформовано через рік. А 16 грудня 1930 р.
до складу нашого воєводства також приєднано Сарненський повіт, який до цього
належав до Поліського воєводства.
Адміністративним центром
Волинського воєводства був м. Луцьк.
Межувало: на Півночі – з
Поліським воєводством РП (нині – Брестська та Пінська обл. Республіки Білорусь).
На Заході – з Люблінським воєводством РП (нині – однойменне воєводство
Республіки Польща). На Півдні – з Львівським і Тернопільським воєводствами
(тепер – Львівська та Тернопільська обл. України). На Сході – з Житомирською і
Кам’янець-Подільською обл. УРСР (нині – Житомирська і Хмельницька обл.
України).
Останнім воєводою був
Алєксандер Гауке-Новак (квітень 1938 р. – вересень 1939 р.). Остерігаючись
арешту органами НКВД та неминучої загибелі, пан воєвода встиг виїхати на
територію Польщі, а потім – за океан. Помер у травні 1956 р. у Ріо-де-Жанейро
(Бразилія).
До складу воєводства у
1921-1939 рр. входили 12 повітів, із числа районів нинішньої Волинської,
Рівненської і частково Тернопільської обл. України та кількох р-нів Брестської
обл. Республіки Білорусь.
З-поміж наших територій до
Волинського воєводства належали такі повіти:
Володимирський (із центром у
Володимирі-Волинському) – ґміни Хотешів, Грибовиця, Коритниця, Микуличі,
Олеськ, Порицьк, Устилуг (міська), Верба, Володимир (міська).
Горохівський – ґміни
Берестечко (міська), Берестечко (сільська), Брани, Хорів, Горохів (міська),
Кисилин, Підбереззя, Скобелка, Свинюхи.
Ковельський – ґміни Датинь,
Гірники, Ковель (міська), Кримне, Купичів, Любитів, Маціїв (нині Луків),
Маневичі, Несухоїжі, Поворськ, Ратне (міська), Седлище, Старі Кошари, Турійськ,
Велицьк і Заболоття.
Любомльський – ґміни Бережці,
Головно, Гуща, Любомль (міська), Любомль (сільська), Пульмо, Шацьк і Згорани.
Луцький – ґміна Чаруків,
Ківерці, Княгиньонок, Колки, Луцьк (міська), Новий Чорторийськ, Олика (міська),
Олика (сільська), Піддубці, Полонка, Рожище (міська), Рожище (сільська),
Сильне, Щурин, Торчин, Тростянець.
Органами самоуправління в
ґмінах були всенародно обрані депутати та керівники виконавчих структур: у
сільських – війти, у невеликих містечках
– бургомістри, в великих містах – президенти. Оскільки ґміни складалися з
багатьох населених пунктів, то в кожному з них населення (громада) обирало
старосту, який напряму підпорядковувався війтові. Наприклад, у довоєнній ґміні
Кисилин Горохівського повіту була 31 громада з числа навколишніх населених
пунктів, і в кожному був староста.
На фото: довоєнний адміністративний орган управління
Волинським воєводством, який розташовувався по вул. Ягелонській, 72 (нині – ріг
вул. Лесі Українки та вул. Паркова).
Німецький досвід – 1941-1944 рр.
Хоч як дивно це звучить, але в умовах війни
гітлерівські окупанти на Волині продемонстрували мінімум витрат на утримання
чиновників і максимум зусиль для укрупнення органів місцевої влади, створивши
доволі ефективну та мобільну систему місцевої влади, створивши доволі ефективну
систему місцевої влади.
20 серпня 1941 р. із частини
захоплених українських земель нацисти утворили райхскомісаріат «Україна». Міністр
східних окупованих територій Альфред Розенберг отримав у своє підпорядкування
гауляйтера Еріха Коха, який у м. Рівне й очолив органи цивільної адміністрації.
Весь райхскомісаріат «Україна» було розділено на кілька округ, які
збільшувалися з просуванням гітлерівських військ углиб СССР.
Але спочатку німці віднесли
нинішню Волинь до юрисдикції генокруги «Брест-Литовський», тому
адміністративним центром став Брест. Але 1 січня 1942 р. відбулося
перейменування – генеральна округа отримала назву «Волинь-Поділля» з центром у
Луцьку. Вона складалася з 25 «ґебітів» (тобто укрупнених районів), які перебували
на території нинішніх Брестської та Пінської обл. Республіки Білорусь, а також
Волинської, Рівненської, Хмельницької областей у повному складі та кількох
районів Тернопільщини та Вінничини.
«Волинь-Поділля» межувала з
доволі цікавими утвореннями.
На заході з дістріктами
«Галіція» (територія сучасної Львівщини, Івано-Франківщини та частково
Тернопільщини) і «Люблін» (нині – Люблінське воєводство Республіки Польща) та
округою «Білосток» (зараз – однойменне воєводство РП). Усі вони належали до
складу Третього рейху, і їхні мешканці мали фактично такі самі права, які і
німці. Тому саме на Галичині вдалося отримати з Берліна дозвіл на формування
14-ї добровольчої дивізії зброї СС «Галіція».
Інші сусіди генеральної
округи «Волинь-Поділля», як і вона сама, були лише окупованими, а тому повністю
безправними територіями, яких від західних сусідів відділяв справжній кордон,
котрий перебував під захистом німецьких прикордонників та колишніх
військовополонених РККА азіатського походження, що перейшли на службу до
гітлерівців.
Тож із півночі «Волинь-Поділля»
межувала з генеральною округою «Білорусія» райхскомісаріату «Остланд» (нині ці
території належать до складу Республіки Білорусь та Литовської Республіки).
На сході – з генеральною
округою «Житомир» (тепер це кілька центральних та східних областей України).
На півдні – з
губернаторствами королівської Румунії «Буковина» (наразі це Чернівецька обл.
України) та «Трансністрія» (Одещина від України, Молдова та Придністров’я).
Очолювали генеральну округу
«Волинь-Поділля» обергруппенфюрер СС Генріх Шьоне (вересень 1941 – жовтень 1942
рр.) та цивільний начальник окружного управління Курт Клем (із жовтня 1942 р.
до липня 1944 р.). І якщо перший загинув під час боїв за Кеніґсберг (нині це м.
Калінінґрад Російської Федерації), то другий благополучно повернувся в
Німеччину, де після війни пройшов люстрацію і як особа, не замішана в жодних
військових злочинах проти людяності, успішно продовжував працювати на благо
місцевої громади та був навіть обраний бургомістром доволі великого м. Мюнстер.
Але найцікавішою з точки зору
нинішнього об’єднання наших місцевих громад була створена німцями структура
цивільної адміністрації на рівні районів. Отже, теперішня Волинська обл. в
генеральній окрузі представляло лише 6 ґебітів!
У Володимир-Волинський
входили (за радянським довоєнним районуванням) Володимир-Волинський, Порицький,
Устилузький і Вербський р-ни.
У Горохівський –
Берестечківський, Горохівський, Локачинський і Озютичівський р-ни.
У Камінь-Каширський –
Любешівський, Камінь-Каширський і Морочненський (нині – Білорусь) р-ни.
У Ковельський – Голобський,
Ковельський, Маневицький, Маціївський, Ратнівський, Седлищанський,
Заболоттівський і Турійський р-ни.
У Луцький – м. Луцьк,
Луцький, Олицький, Піддубцівський, Рожищенський, Сенкевичівський, Торчинський і
Цуманський р-ни.
У Любомльський –
Головнянський, Любомльський і Шацький р-ни.
У кожному з цих ґебітів
окупанти створили, крім своєї адміністрації, ще й управу, яку, як правило,
очолювали українці. Середньостатистична «міжрайонна влада» складалася з 12
відділів, де працювало від 2 до 5 працівників адміністрації.
Найцікавіші ж (як для нас
сьогоднішніх) зміни порівняно з довоєнною сталінською адмінструктурою були
запроваджені німцями на рівні органів місцевого самоврядування. Як ми вже
знаємо, замість 16-ти нинішніх районів в області в 1941-1944 рр. було лише 6. І
кожен із них управляв волосними управами, куди входило, як на нинішній час, по
5-7 сільрад. Вражає і скромний (як на час війни) штат цих органів
самоврядування – лише голова (обраний населенням) та секретар (призначений
головою). У кожному більш-менш великому селі також працювали виборні старости
та писарі з числа місцевого населення. Ніяких грошей із бюджету Третього рейху
волосному і сільському начальству у вигляді зарплати взагалі ніхто не платив, а
їхні офіси, як правило, розміщувалися або в якихось громадських спорудах, або –
у приватних хатах за місцем проживання.
Підготував Роман УСТИМЧУК.