Два дипломи про вищу освіту чоловік поставив у рамочку і взявся заробляти
на ягодах.
30-річний Андрій
Міндзя із с. Грибовиця Іваничівського р-ну геть не вписується у портрет
традиційного волинського фермера. Молодий, інтелігентний, руки не в землі й не
в мозолях. І поправляючи сумочку на плечі, чоловік пояснює: гнути спину на
городі не звик, та й «особливо напрягатися» – не в його правилах.
Тим не менше, Андрій ось уже шість років займається
фермерством. Має непогані прибутки. І з кожним новим сезоном розширює горизонти
аграрного бізнесу.
– Багато хто дивується, що я, маючи першу вищу освіту
економіста-фінансиста, а другу здобувши за напрямом «інженерна механіка»
(автомобілі й автогосподарство), вирішив працювати на землі, – зізнається
Андрій Васильович, коли знайомимося з ним на одному із сільськогосподарських
семінарів. – Та й сам не думав, що полишу роботу у престижному готелі Львова і
переїду жити на малу батьківщину. Але так вийшло, що 2009-го фірма з
Нововолинська запропонувала взяти участь у проекті: вона дає у кредит саджанці
полуниці, а господар розраховується з фірмою вже отриманим урожаєм. Єдина
умова: полуничний кредит надається не людині, а сільськогосподарському
кооперативу.
Андрій Міндзя з удвічі старшим односельцем вирішили разом зі
ще п’ятьма господарниками Іваничівського й Володимир-Волинського р-ну вступити
до полуничної кооперації та взятися за нову для Волині справу.
– Більшість фермерів тоді вважали ягоди забавкою. Тому й
відводили під культуру по 20-30 соток. А я вирішив господарювати «по-дорослому»:
взяв 25 тисяч саджанців, які тоді вартували 12 тисяч гривень, і засадив їх на гектарі
поля, – пригадує Андрій Васильович.
Багато хто тоді головою хитав: мовляв, а як погориш –
скільки-то відробляти доведеться! Та й молодому фермеру (як зізнається тепер)
боязко було: раптом не вродить. Утім підтримали найрідніші люди: дружина лише
перепитала: «Ти добре подумав?», батько гарантував допомогу робочою силою, а
тесть-агроном заспокоїв: «Мій одногрупник уже не перший рік ягодами займається,
тому в разі чого – підкаже». Ось так і ризикнули.
– Перший рік ми, відповідно до технології, врожаю не
збирали. Тому я встигав працювати у Львові і на полуничних плантаціях у
Грибовиці. А коли ягода врешті уродила, то полуниці було та-а-ак багато, що
доводилося спати по три години, аби встигнути зібрати, повантажити й відвезти
на оптовий ринок у Львові, – пригадує Андрій Міндзя.
Завдяки хорошому ґрунту (а перед полуницею там ріс горох) та
скрупульозному дотриманню технології вирощування зібрав молодий господар того
літа 22 т врожаю (хоча навіть у підручниках писалося: відповідний сорт мав дати
з гектара тонн 15-18).
– Словом, завіз я фірмі-кредитору щось коло двох тонн ягід
(а кілограм тоді вартував до 10 гривень), розрахувався за саджанці і став
працювати на чистий прибуток, – продовжує Андрій Васильович. – Окрім ягоди, почав
вирощувати овочі, за що теж велике спасибі кооперативу (в ті роки діяла
програма підтримки селян: якщо вони гуртуються, можуть купувати техніку,
сплачуючи тільки 25% вартості, а решту 75% погашала держава).
Таким чином вдалося ініціативним господарникам придбати трактор
КИЙ, дископлуг, овочеву сівалку, лійку для внесення добрив, пристрій для
зрізання полуниці та малини. А щоб усі члени кооперативу могли користуватися технікою,
склали графік експлуатації.
Щойно розбагатівши на устаткування, Андрій Міндзя взявся
вирощувати цибулю, моркву, столовий буряк, картоплю, капусту. Однак шляхом
природного відбору лишив тільки три останніх. Бо волинська цибуля, каже,
поступається перед херсонською, і покупець не надто охоче її бере. Для моркви
надто тяжкі на Іваничівщині ґрунти (вона потребує поліських піщаних). А от із
продажем буряку, капусти і картоплі (навіть у разі перевиробництва) проблем не
мав.
– Щоби овочі не гнили у кагатах, стараюся весь час
моніторити ситуацію. Скажімо, з реалізацією картоплі не затягував, бо розумів:
Крим для нас перекрили, на Сході війна, відтак іще на початку осені встиг її по
1 гривні 60 збути, – зізнається Андрій Васильович. – Іншу продукцію люди самі
приїздять до мене купляти. Словом, на аграрний бізнес не нарікаю.
Хоча «не нарікаю» – це скромно сказано. Зрозумівши: вирощування
ягід – наука, яка вимагає сучасних підходів, молодий господарник по декілька
разів на рік відвідує всякого роду семінари-тренінги. Їздить за кордон.
Особливо результативно до Польщі, де фермери вже по 30 літ займаються
ягідництвом і все одно лишаються у прибутках.
– Звісно, й там не завжди солодко. Бо торік, приміром,
смородини поляки виростили стільки, що не мали куди збути і просто лишали ягоду
на кущах. Полуниця – стабільно прибуткова культура. Тому я, почавши з одного
гектара, сьогодні врожаї збираю вже з майже восьмигектарних площ. А ще буду
пробувати заробляти гроші на малині, саджанцями якої вже зайняв два з половиною
гектари. Тільки хочу не лише вирощувати, а й продавати ягоди напряму за кордон.
Бо так зможу додатково збільшити прибутки на 30-40%. Тому, – пояснює Андрій
Міндзя, – вже зараз планую одне із господарських приміщень переобладнати під
морозильну камеру, встановити у ній два компресори. А щоб ягода відповідала
стандартам ЄС, перед зберіганням обдаватиму врожай шоковою заморозкою, про що домовився
з фірмою в Нововолинську. Ось так і спробую почати те, що телевізор називає
«євроінтеграцією».
Оксана БУБЕНЩИКОВА.