Учора
в галереї мистецтв у Луцьку відбулося урочисте відкриття виставки Эжи Ґедройця,
польського дисидента, публіциста, мемуариста, засновника і редактора журналу
«Культура». Вона так і називається: «Єжи Ґедройць і його справа. Досягнення
Бібліотеки Культури».
Виконано все українською і створено
за ініціативи Фонду паризької культури та фінансової підтримки Міністерства
культури і національної спадщини. Організували все у Генконсульстві РП У
Луцьку. Це офіційні відомості. Але є один суттєвий факт і особливість цієї справи:
виставка розкриває філософію направду непересічної особистості, через що не
лише поляки, а й українці, особливо зараз, повинні про нього почути. Адже це –
поляк, котрий зумів переконати всю націю у необхідності незалежності.
Ще кілька офіційних фраз. На
відкритті виставки – Генеральний консул РП у Луцьку Беата Бживчи, консул,
котрий відповідає за співпрацю в галузі культури, Кшиштоф Савіцкі, проректор
Острозької академії, лучанин Петро Кралюк, депутат Луцької міськради Анатолій
Пархом’юк, завідувач сектору у справах національностей управління інформаційної
діяльності та комунікацій із громадськістю облдержадміністрації Олександр
Кравчук, директор обласного театру ляльок Данило Поштарук. Ну, і близько двох
десятків людей, якщо врахувати журналістів…
Не станемо вдаватися у
риторичність простого запитання «чому?», бо й відповідь тут очевидна: мабуть, не
готові ще ні українці загалом, ні лучани зокрема робити революцію у власній
душі. З цього приводу Кшиштоф Савіцкі пожартував, мовляв, нічого, преса донесе
до ширшого кола поставлені ними цілі.
Відкривала виставку Беата Бживчи.
Вона поставила Єжи Ґедройця в один ряд з Іоанном Павлом II та Юзефом Пілсудські
– духовними лідерами Польщі.
Петро Кралюк розкрив філософію
Єжи Ґедройця і радив усім прочитати його, бо це дійсно – велика життєва наука. Він
зазначив, що саме він відкрив правду про те, що СССР та «Варшавський договір»
рухнуть і настане час, коли вільним республікам доведеться ділити кордони. Тож
аби не втягнутися в безперспективну ворожнечу, усім без винятку просто
необхідно визнати, що хоч поділ після Другої світової війни і не є
справделивими, але заради миру їх не можна змінювати! У тому числі й Польщі
треба визнати: Львів – то Україна, Вільнюс – то Литва.
Процитуємо кілька фраз Єжи
Ґедройця. І залишимо без коментарів.
«Це була боротьба. А всі шляхи,
що вели до відновлення незалежності, чи хоча б до збереження польської
культури, були для мене прийнятними. Я намагався використати всі можливості,
аби налагодити контакт із батьківщиною, розуміючи, що будь-яка зміна системи у
напрямку незалежності можлива лише через діяльність у Польщі. Наша роль
полягала у спонуканні людей до мислення у багатьох сферах життя, саме тому ми
займалися культурною проблематикою».
«Впливати на розвиток ситуації чи
хоча б на формування поглядів російської опозиції є страшенно важливим. У цю
хвилю жодної концепції, жодних поглядів немає (…). Те, що, на мою думку,
найважливіше, це сприяти нормалізації відносин не лише польсько-російських чи
польсько-українських, але також цих народів поміж собою. І тому я так
наполегливо просуваю серед російських емігрантів справу декларації про
національне самовизначення».
«Я встановив собі таку часову
віху… Нині дуже легко зробити чудову антологію усіх текстів, написаних чи
виголошених людьми до 56 року. Адже огидні речі писали всі без винятку. До цих
справ немає сенсу повертатися. Натомість треба слідкувати за усім тим, що ці
люди писали згодом. І тут уже не можна бути поблажливим: двічі свинити не
дозволено».
Світлана
ДУМСЬКА.
Фото
автора.
