Майже два десятиліття перебування Західної України в
складі Другої Речі Посполитої сильно позначилися не лише на менталітате цієї
частини жителів нашої держави та способі їхнього життя, але й подарували в
унікальних умовах пограниччя культур, релігій і народів велике мовне
різнобарв’я. Причому, іншомовні слова сусідів активно запозичувалися
представниками різних етносів. От і українці «взяли на озброєння» чимало слів
та висловів, які більше притаманні полякам, ніж нам.
Наприклад, активно
використовувалися й продовжують застосовуватися такі терміни, як «трускавки»
(полуниці), «ніґди» (ніколи), і, звичайно, «ровер» (велосипед). І саме з
останнім пов’язана невигадана історія, що сталася на одному з віддалених
волинських озер із участю двох славних синів України. Один – назовем його
Василем – представляв найбільш зубожілий клас місцевого селянства. Другий –
нехай буде Ілля – прибув на короткочасний відпочинок зі столиці, де в поті чолі
трудився на скромній, але дуже вагомій посаді водія одного з міністрів. Історія
ця, до речі, дуже яскраво демонструє вже не колишні, а теперішні відмінності
між представниками не стільки Сходу та Заходу, як «низів» і «верхів» нашого
суспільства, між якими в майновому та інтелектуальному плані виникла прірва…
Отже, доки інші гості
відпочивали після напруженого відпочинку в наметах, вогонь поволі поїдав
полінця свіжопорубаних сосон. Темно-синє небо, уквітчане зорями далеких
галактик, спонукало до щирої та неспішної розмови між двома чоловіками, які
раніше один одного взагалі не знали, але за вечір перетворилися на надійних друзів.
– Ну, по пару грамів? –
несміливо поцікавився представник зубожілого селянства і сприйнявши кивок
голови Іллі як згоду, налив чергову порцію оковитої. – Щоб не було війни і була
горілка!
Ніжно забринів дотик двох
кілішків (ще одне польське слово, до речі), і спустошені вони зайняли своє
законне місце на столі. Щоб заповнити чимось змістовним чергову паузу, Ілля,
подивляючись на свій «Land Rover», запитав:
– А ти, Васьок, чим сюди
приїхав?
– Ровером!
– Я щось не чув…
– Так тихенько підкотився,
щоб нікого не турбувати.
– А де він?
– Там, за деревами поставив…
Столичний гість підкинув
чергове поліно у вогонь і, замріяно роздивляючись місячну доріжку на поверхні
води, знову озвався:
– Ти казав, що роботи нема. З
хліба на воду перебиваєшся. Штанів не можеш купити… А як на «Rover» заробив?
Васьок аж звеселів:
– Кому города перекопаю, кому
сіна накошу, кому дров нарубаю… От і зібрав копійку до копійки…
Водій міністра захмелілими
очима з подивом подивився на цікавого спірозмовника, внутрішньо переборюючи у
собі сумніви з можливості цього худого та неголеного дядька лопатою, косою та
сокирою назбирати таку суму. Натомість запропонував випити ще, і, коли емоції
дещо вляглися, знову запитав:
– А заправляєшся як? У мого
шефа на місяць мінімум триста літрів іде…
– Ого, то він алкаш чи що? –
здивувався Васьок. – Мені на день півлітри вистачає, а нема, то й «чекушкою»
радий…
Ілля знову витріщився на
товариша по застіллю.
Не витерпів і знову запитав:
– Скільки ж років твому «Roverу»?
– Г’онь його зна! Три чи
чотири, вже й не пригадаю.
– Бензин чи дизель? – не
вгавав киянин.
Тут уже Васьок отетерілим
поглядом зміряв Іллю з ніг до голови:
– Ну, ти точно перебрав! У
мене ж не «Волинянка» чи трактор, а ровер! Нашо бензин чи солярка? Як треба, то
на багажнику каністрою підвожу… Давай-но ще по пару крапель і підемо спати, бо
ти, бачу, вже зовсім не шурупаєш!
Сказано – зроблено. І коли,
похитуючись, вони, пригорнувшись один до одного, намагалися наблизитися до
намету, де планували відіспатися, Ілля схаменувся:
– Слухай, Васьок, покажи ж
мені твого «Roverа», бо мій – ось він, ненажера: доки з Києва у Луцьк їхав,
мусив під Житомиром повний бак заливати. А твій де?
– Та он де, за деревами, –
спробував показати рукою місцевий житель, але Ілля від такого різкого руху ледь
не впав.
– Веди, показуй! – не вгавав.
І подибали вони на узлісся…
Ніч. Місяць. Зорі. І – ровер біля сосни…
Чули б ви тираду
міністерського водія!..
А Васьок, вислухавши, тільки
й мовив:
– Це у вас «ровер»– то
велосипед. А в нас ровер – то «Rover»!
Ось так і погомоніли. І спати
повкладалися. А коли похмілля проганяли, ще довго хвалили кожен своє. І
головне, що їх об’єднувало, так це чарівна волинська природа. Бо в усьому
іншому вони – на різних планетах… Власне, і не тільки вони одні… Та й Польща чи Росія до цього всього не мають
жодного стосунку…
До речі, в перекладі з
англійської «rover» – мандрівник.
Володимир ДАНИЛЮК.