Іще
20 літ назад Іванові Пархомуку «давали» жити максимум рік. Але він вистояв, ще
й іншим навчився допомагати.
У свої 88 Іван Кузьмич має світлий розум
і колосальні знання. Все це, переконаний, через Божу ласку, невтомну боротьбу
за життя і… прапрадіда француза.
Коли
я вперше попросилася до Івана Кузьмича в гості, чоловік скромно відповів: «Та
ви що! В обласній газеті прославляти мене – чоловіка без вищої медичної освіти?
Не варто. І перед колегами незручно». Після довгих вмовлянь народний лікар таки
згодився побалакати. Хоча й попередив: усе сказане – це його особиста думка,
тож вона може йти врозріз з офіційною медициною.
ВІД ТУБЕРКУЛЬОЗУ ВРЯТУВАЛИ ГОЛКА І
МЕДВЕДКА
– Ще
з раннього дитинства (а минуло воно в селі Глинянка – нині Олеської сільської
ради Любомльського району) мене цікавили рослини та їх цілющі властивості. Навіть
інтуїтивно я відчував, яка квітка од якої недуги може помогти, – пригадує
співрозмовник. – Правда ж, дивно? Але в дійсності це були знання, які мені
передалися від прапрадіда-француза! Коли територією Волині відступали війська
Наполеона, мій прапрадід (очевидно – через поранення) лишився тут. Тоді його запитали:
«Як звати?» – «Жорж». Так у паспорті у графі «фамілія» й записали. І з тих пір
його нащадки (зокрема й моя мама) стали носити це прізвище, – з усмішкою
пригадує Іван Кузьмич.
Але
навіть не це в тій історії найдивніше. Жорж виявився таким висококласним
лікарем (причому не дипломованим, а, як тепер кажемо, народним), що до нього за
порадами зверталася царська сім’я і чоловік регулярно їздив до Петербурга!
Після смерті француза два покоління його нащадків не вирізнялися медичними знаннями.
І це тривало, аж допоки 1927 р. не народився Іван Пархомук.
Дитинство
хлопця минало в багатодітній родині. Жилося бідовій сім’ї по-всякому. Тож уперше
врятуватися від смерті випало Івану в 17-річному віці. Це було тоді, як волинянина
забрали в армію, там хлопець заразився туберкульозом, потрапив разом із іншими
бійцями до госпіталю й там узявся застосовувати здобуті ще вдома навики шевця-кравця.
– Мене
виписали не так швидко, як інших, бо допомагав медперсоналу шити потрібні для
лікарні речі, – продовжує оповідач. – Якби вийшов тоді ж, що й інші пацієнти,
вмер би невдовзі. А так комісованим (хоч і з легеневими кровотечами) повернувся
додому на Любомльщину. Доки терпів недугу, лежачи шив сусідам одяг, взамін
отримував продукти і так, вважаю, голка врятувала мені життя, – переповідає
Іван Пархомук.
Але
«спокійно хворіти» хлопцеві не давав отой прапрадідівський ген. Тож молодий
Іван потоваришував із місцевим священиком, брат котрого працював у Москві у
відомого професора медицини. Той брат став із 1945-го передавати на Любомльщину
наукову літературу. Хворий на туберкульоз Іван днював і ночував за книгами.
Маючи неймовірні здібності, все це ледь не дослівно запам’ятовував. І 1948-го
став асистентом аптекаря в с. Олеськ Любомльського р-ну. Через трохи чоловіка
запросили працювати у 29-й аптеці Володимира-Волинського, потім – в аптечний
магазин, далі запропонували підвищувати кваліфікацію в медичній школі і
практикуватися на «швидкій».
– Життя
вирувало, відкривалися нові перспективи, та офіційна медицина не допомагала у
боротьбі з туберкульозом. Навпаки: стали нагадувати про себе нирки, печінка,
які руйнувалися від «хімічних» препаратів. От і вирішив я вдатися до народних
методів: назбирав медведки (такий жук, який живе в землі), умертвив її, висушив
і щодня приймав. А через років два-три медики підтвердили: мій туберкульоз
«десь подівся».
До
речі, в період німецької окупації Іван Пархомук урятував сусідку від хвороби
Боткіна (жовтухи): брав вошу, «ховав» її у хлібну кульку і щодня давав жінці
ковтнути комаху-паразита. Через кілька тижнів жінка «побіліла» та прожила до 96
літ!
«ДАРУНОК» ВІД ЧОРНОБИЛЯ
Поборовши
туберкульоз, 30-річний чоловік одружився, разом зі своєю Тетяною виховували
доньку Олю і сина Сашка. Іван Кузьмич підвищив кваліфікацію і став працювати в
лабораторії шкірвендиспансеру Володимира-Волинського (цьому закладу присвятив
26 літ трудової діяльності). Та у щасливе сімейне життя внесла свої корективи
Чорнобильська катастрофа.
– Як
зараз пам’ятаю: в ті дні стояла спека, я був на дачі, вирішив позасмагати. А через
трохи помітив: папілома на моєму тілі почала після засмаги збільшуватися й
урешті лопнула, – пригадує співрозмовник.
Слова
лікарів прозвучали, як вирок: «У вас меланома: рак шкіри. Ліків од цієї недуги
нема». За два місяці Іван Пархомук переніс операцію, пройшов курс хіміотерапії.
А коли виписувався, лікар-онколог сказав: «Ми зробили все, що могли, та ця
хвороба надто зла. Тому єдине, що лишається, – молитися».
Змиритися
з подібним вироком Іван Кузьмич не міг. Адже перш ніж умерти, мусив
дітей-школярів на ноги поставити. «Буду боротися!» – сказав собі й узявся за
самолікування.
–У
це тяжко повірити, але саме тоді мені привидівся незвичайний сон: перед очима
постала дуже гарна яскравого кольору рослина!.. Коли прокинувся, захотів
неодмінно її знайти. Поїхав на свою малу батьківщину, відшукав ту квітку,
прочитав у книгах, від чого вона, і зрозумів: це прапрадід Жорж подарував мені
рятівну соломинку, – вважає Іван Кузьмич.
Відтоді
чоловік «перелопатив» масу літератури й таки винайшов свій рецепт ліків од
раку.
– Звісно,
цей препарат не пройшов точних лабораторних досліджень, ніде не запатентований
і не перевірений на тисячах людей. Але мені і багатьом моїм знайомим (та й не
знайомим) ці ліки подарували шанс на життя, – стверджує народний лікар.
Називати
склад чудодійного препарату Іван Кузьмич не хоче. Адже це, каже, і
відповідально, й небезпечно. Позаяк кожна з рослин (а їх у рецептурі приблизно
6-7 найменувань) має отруйні елементи. Тому перш ніж призначати дозу, Іван
Пархомук оцінює стан хворого, дивиться його медичну картку з результатами
аналізів і обстежень та лиш потому дає пробну дозу ліків.
Коли
чоловік це розповідав, йому зателефонувала жіночка. Декілька хвилин
консультації – і їхня розмова завершилася.
– Зі
Здолбунова пацієнтка, – пояснює Іван Кузьмич. – Мала рак крові. Десь про мене
почула. Стала просити допомогти. І ось через три місяці – відчутне покращення.
ПРИРОДА МАЄ ЛІКИ ВІД УСІХ НЕДУГ
Що
більше Іван Кузьмич пізнає світ рослин і тварин, то більше переконується:
офіційна медицина мусить активно переходити від хімічних препаратів до
природних. Бо те, чим і як лікують сьогодні українців, – це просто жах!
– Я
до сих пір пожинаю плоди отого руйнівного лікування, яким мене «рятували» від
туберкульозу. А що буде з нинішнім і майбутніми поколіннями? Сьогодні ж масово
призначають усіляку «хімію»! Фактично не лишилося натуральних продуктів
харчування! А всі ті барвники-ароматизатори-стабілізатори руйнують природний
захист, тим самим сприяючи виникненню злоякісних пухлин! – схвильовано каже Іван
Кузьмич.
Коли
кілька років тому нас усіх лякали свинячим грипом, народний лікар, зважаючи на
своїх онуків-правнуків, вирішив діяти на випередження й виготовив препарат із
виключно природних компонентів. Назвав його «віруцид» (що з латинської означає
«вірусу смерть»). Діти його приймали і – всі зосталися здорові!
–
Якось раніше звернувся до мене родич, який захворів на гепатит С, – наводить
лікар іще один приклад. – Попросив допомоги. Я розробив рецептуру, й через
шість місяців чоловік одужав (після чого ще четверо людей перевірили дієвість
препарату).
До
речі, нещодавно Іван Пархомук почув оголошення, що 20-річна жителька
Володимира-Волинського Світлана Долгунська потребує грошей на лікування
гепатиту С. Став народний лікар дзвонити на вказані в оголошенні номери, щоб
подарувати дівчині рятівний препарат, – слухавку ніхто не піднімав. Став у
жителів міста запитувати координати хворої – жодної інформації. Тому принагідно
звертається до Світлани чи її рідних із пропозицією допомогти.
А
насамкінець 88-літній чоловік додає: основна причина більшості людських болячок
– від невміння берегти здоров’я, дароване природою.
Оксана
БУБЕНЩИКОВА.
Фото
автора.