У березні 2015 р. виповнилося 75 років від дня заснування Волинського обласного інституту вдосконалення кваліфікації вчителів, правонаступником якого став Волинський інститут післядипломної педагогічної освіти.
Сторінки історії зберігають пам’ять про людей, які стояли біля витоків післядипломної педагогічної освіти Волині, чий педагогічний досвід став вагомим внеском у підвищення професійного рівня педагогічних працівників краю.
Як розповідає завідувач науково-дослідної лабораторії соціологічних досліджень та розвитку освіти ВІППО Галина Романчук, відкриттю інституту передувало створення мережі українських шкіл на теренах області, переведення шкіл із польської мови навчання на українську в 1939 р., гостра потреба у кваліфікованих педагогічних кадрах.
Про те, наскільки необхідним був інститут для освітян, більш ніж красномовно розповідають цифри: протягом 1940-1941 рр. навчання на курсах пройшли 1898 працівників народної освіти, було створено 32 педагогічні кабінети та 378 методичних об’єднань учителів.
А потім… Потім Волинь стала серед перших, хто прийняв удар нацистських загарбників. Страшна доля не минула, на жаль, й інституту: у червні 1941 р. під час бомбардування було дощенту зруйновано приміщення закладу, знищено всю його матеріальну базу. Та, що найтрагічніше, загинув перший директор інституту Шелудько (поки що в архівах, окрім прізвища, не вдалося відшукати більше ніяких відомостей про нього).
Відновлення та розвиток системи післядипломної освіти нерозривно пов’язані з діяльністю першого повоєнного директора інституту Іллі Яковича Хорунжого, який очолював його 18 років (із 8 липня 1944 р.).
На основі архівних джерел встановлено, що у перші місяці роботи інститут не був укомплектований кадрами. Окрім директора та завідувача кабінету педагогіки Н. З. Аджарової, тут за сумісництвом працювали кілька педагогів зі шкіл міста Луцька. А вже у другій половині вересня 1944-го колектив інституту налічував вісім працівників, серед яких – директор, завідувачі п’яти кабінетів та бібліотеки (за суміщенням), друкарка й прибиральниця. До 1951 р. інститут навіть не мав власного приміщення.
Та це жодним чином не завадило Волинському обласному інституту вдосконалення кваліфікації вчителів забезпечити протягом 1944-го – початку 60-х рр. формування системи післядипломної педагогічної освіти у Волинській області.
І вже тоді, до речі, традиційним стало проведення обласних педагогічних виставок і педагогічних читань, днів учителя у районних центрах області.
Пошуками нових відповідей на завдання сьогодення був наповнений період роботи інституту під керівництвом Михайла Григоровича Киричука – відомого педагога і краєзнавця, у 1998 р. обраного Почесним професором у галузі історії Волинського державного університету ім. Лесі Українки. Саме тоді, (а Михайло Григорович очолював інститут у 1962-1967 рр.) у закладі створюється кабінет трудового і виробничого навчання й у штатному розписі інституту з’являються посади методиста-агронома, методиста з машинознавства, ведеться методичний супровід діяльності учнівських виробничих бригад. Особлива увага звертається на підготовку вчителів різних фахів до професійної орієнтації школярів засобами своїх предметів. Досягнення учнівських виробничих бригад експонуються на Виставці досягнень народного господарства УРСР, ВДНГ СРСР, були відзначені дипломами та медалями.
Роки перебування на посаді директора інституту прекрасного вчителя, історика Олексія Остаповича Поліщука (1967–1971 роки) – це активне залучення педагогів до розвитку краєзнавчого руху, зазначає Галина Дмитрівна.
Тоді інститут забезпечував науково-методичний супровід створення музеїв видатних земляків (Лесі Українки, Михайла Кравчука), історії населених пунктів, бойової і трудової слави у навчальних закладах області. Колектив нашого закладу наповнив новим змістом роботу з педагогами. Видав низку методичних матеріалів, які допомогли налагодити змістовну роботу по підготовці і відзначенню 100-річчя від дня народження Лесі Українки.
Потужною віхою в історії інституту стала його діяльність на чолі з Михайлом Андрійовичем Падалком. За тих 13 років, скільки Михайло Андрійович очолював колектив (1971-1984), інститут забезпечував підвищення якості та ефективності курсів, методичної роботи з педагогічними кадрами. Окрім того, заклад тісно співпрацював із Луцьким державним педагогічним інститутом ім. Лесі Українки, активно залучав до навчального процесу викладачів та практикував виїзні засідання кафедр та кабінетів у школах міст та районів області. Багато уваги надавалося питанням вивчення, узагальнення та розповсюдження передового педагогічного досвіду, матеріали якого концентрувалися у картотеці інституту, систематично обговорювалися на радах інституту, видавались у вигляді буклетів, брошур, плакатів, іншої друкованої продукції і надсилалися у навчальні заклади області.
Поряд із такою роботою колектив зумів подбати про зміцнення матеріально-технічного оснащення кабінетів. А в 1976 р. введено в експлуатацію гуртожиток для слухачів курсів, який (в оновленому, звісно, вигляді) функціонує й дотепер.
– Про професійний ріст інституту говорять і цифри, – зауважує Галина Дмитрівна. Аналізуючи документи, бачимо, що 1962-го у структурі інституту було 13 навчально-методичних кабінетів, де працювало 24 співробітники, із яких 87,5% мали вищу освіту, а через 20 років, тобто на початку 1983-го, функціонувало 20 кабінетів із 40 співробітниками (всі з вищою освітою).
Найбільшу роль у становленні ВІППО як вищого навчального закладу відіграла талановитий керівник та педагог Ганна Семенівна Маслай. Це жінка, яка 24 роки (з 1984 до 2008-го) присвятила інституту! І вона в ньому не просто працювала. Вона ним ЖИЛА!
– Ганна Семенівна по праву заслужила на високе звання заслуженого працівника освіти України, з гордістю за мудрого і досвідченого колегу , – продовжує Галина Романчук. – За час її керівництва відбулося значне розширення навчально-матеріальної бази. П’ятиповерховий навчальний корпус, у якому дотепер працює колектив ВІППО, будувався і оснащувався у перші два роки, як директором інституту стала Ганна Маслай. Тоді ж розпочалася комп’ютеризація навчального процесу. І – зверніть увагу – один із перших комп’ютерних класів в області створено саме в інституті! Змінювалася також структура інституту, завершенням якої стали реорганізація кабінетів у навчально-методичні відділи, створення трьох кафедр та двох науково-дослідних лабораторій.
Із 1994 р. інститут видає науково-методичний вісник «Педагогічний пошук», який у 1997-2010 рр. ВАКом України було включено до переліку наукових видань, у яких можуть публікуватися основні результати дисертаційних робіт.
2003-й ознаменувався відкриттям музею «Історія освіти Волині». А це стало поштовхом до створення музеїв історії освіти Турійського, Любомльського, Камінь-Каширського р-нів та музеїв історії окремих навчальних закладів області.
До 2500 зросла кількість слухачів, які щорічно підвищували свою кваліфікацію на курсах. Запроваджувалися нові форми роботи з педагогами: майстер-класи, пролонговані курси, авторські й проблемні курси, творчі групи, методичні студії, школи резерву керівних кадрів, молодого директора та заступника директора тощо.
– Працю нашого колективу схвально оцінювали не лише освітяни Волині, – додає Галина Романчук. – Учена рада Центрального інституту післядипломної педагогічної освіти АПН України 2007-го теж схвалила роботу інституту, зокрема – із розвитку творчого потенціалу вчителів.
А з 2008-го і наступних п’ять літ ВІППО працював під керівництвом кандидата фізико-математичних наук, доцента Михайла Олександровича Сташенка.
Новий час вимагав нових підходів. Тож на робочих місця науково-педагогічних та педагогічних працівників з’явилися комп’ютери, в аудиторіях – мультимедійні комплекси. Для зручності користування бібліотека інституту створила електронний каталог видань. Колектив ВІППО активно долучився до участі у міжнародних проектах.
75-річна історія інституту писана творчою працею сотень педагогів, які працювали в інституті та співпрацювали з ним. Традиції багатьох поколінь працівників навчального закладу примножує та розвиває колектив ВІППО на чолі з нинішнім ректором Петром Степановичем Олешком.