Повернувши у Ківерцях на Рожище, за кілька кілометрів водій із асфальтівки звертає ліворуч – і ми опиняємося біля старого лісового кордону. На вигляд йому років і років. Про це промовляє незвична архітектура та кілька віковічних сосен і дубів. Цим деревам під двісті літ. Вирішую перепитати про це у господаря, який тут живе.
Ним виявився Василь Киричук. Разом із дружиною Галиною сидів у старенькій альтанці за дивним столом. Приглянувшись, зрозумів, що це залишки велетенського дуба.
– Це дуб, біля якого зупинявся цар Петро І. Колись тут і охоронна табличка була, – мовить Василь Данилович. – Коли після закінчення Чорноліської лісної школи я прийшов сюди лісникувати, цей стражич лісу був ще живий-здоровий, крислата крона затуляла все подвір’я. Та років двадцять тому у дерево вдарила блискавиця, і він став усихати. Порахувати його літ не вдалося, оскільки стовбур струхлявів усередині так, що кільця годі було побачити.
Думається, що спогадка про Петра І і вказує на відповідний вік дерева.
Василь Киричук все життя пропрацював у лісі. Свого часу доглядав 500 гектарів лісових угідь. Каже: допомагав у роботі коник.
– Пенсія у нас невеличка, то виживаємо завдяки господарці, – долучається до розмови дружина Галина Миколаївна. – Маємо і коника, і корівку, і курей. Обробляємо поле.
– А звірина сюди навідується? – запитую. – Дуже вже незвична тут місцина…
– Раніше звіра було більше, під кордон приходили лосі, козулі, зайці, кабани, – каже Василь Киричук. – Тепер їх не побачиш.
– А хіба забув, як цієї весни поорали нам картоплю?! – нагадала чоловікові господиня. – Є і тепер звірина, особливо ж диких кабанів розвелося. Цієї весни ми посадили картоплю, а вони її всю перерили. Мусили пересаджувати…
Тут на лісовому кордоні подружжя прожило сорок років, виховало двох синів – Василя і Миколу, діждалося внуків – Софійку, Марійку, Даринку, Дмитрика і Олександра.
Зараз сюди рідко хто навідується, а раніше подивитися на дуба-велетня приходили і школярі, і краєзнавці, й навіть тодішні керівники.
– А можна напитися води? – запитую.
– Чого ж, пийте, вода у нас дуже смачна, – каже господиня.
П’ю цілющу воду, роздумую про долі тих лісівників, які все життя присвятили лісові та вже на старості літ бережуть пам’ять про прадавню історію краю. Можливо, і цій криниці літ не менше, аніж дубові.
Сергій ЦЮРИЦЬ.
На фото автора: пенсіонер-лісівник Василь Киричук і досі працює не покладаючи рук; обійстя та цілюща криниця; останки «Петрового дуба».