Відомий аграрій, депутат обласної ради Валерій Діброва – один із тих заможних волинян, хто не лишився осторонь потреб людей, яких ця війна змусила стати на захист рідної землі. У команді «Волинь-2014» він активно допомагає армії.
– Валерію Григоровичу, коли у вас виникла ідея долучитися до Благодійного фонду «Волинь-2014»?
– Займатися благодійністю – це поклик душі та веління серця. Кожен національно свідомий українець повинен уболівати за свою країну, за її майбутнє, за її територіальну цілісність, за її Незалежність. Кожен на своєму місці повинен щось робити. В мене є фінансово-технічні та трудові можливості чимось допомогти зміцнити обороноздатність своєї країни, тому й виникла ідея в створенні Благодійного фонду «Волинь-2014». Це – колеги, з якими я спілкуюся по бізнесу, з якими разом ідемо по життю та будуємо плани на майбутнє. Це – небайдужі люди з певним достатком. Частину свого прибутку вони віддають на покращення матеріально-технічного забезпечення українських військових. Тому я з радістю долучився до них та став одним із фундаторів. Бюджет Благодійного фонду «Волинь-2014» наповнюється поступово, але дуже швидко тане, адже ми працюємо за заявками військових та добровольчих батальйонів. Ми їм постійно допомагаємо і допомагатимемо доти, доки не закінчиться війна.
– Відомо, що ви допомагали нашим військовим ще до створення Благодійного фонду «Волинь-2014». Що це була за поміч?
– Коли ще навіть не розпочиналася перша хвиля мобілізації, до мене приїхав тодішній комбриг 14-ї окремої механізованої бригади Володимир Яцків із величезними потребами. Я відразу підписав його заявку, і ми закупили найнеобхідніше на суму майже 80 тисяч гривень. Тоді ще навіть не було волонтерського руху та благодійних фондів. Це була перша ластівка допомоги тодішній 51-й бригаді.
– Якби не волонтери, то російські «гради» вже, мабуть, стояли під Києвом…
– У зв’язку з несформованістю структури Збройних сил України, добровольчі батальйони та волонтери своїми грудьми лягли під танки противника, тим самим показавши дух нації, українства, а також можливості та бажання захищати свою країну від непроханого ворога. Після того пішли Збройні сили, мобілізація… Але все ж таки волонтерський рух та добровольчі батальйони дали ворогу зрозуміти: те, що він задумав, йому не вдасться реалізувати.
– Уже більше року тривають бойові дії на Сході України. Постійно усі звертаються по допомогу у фонд «Волинь-2014» та до вас особисто. Чи не виникало бажання залишити це все, сказавши, що я вже багато зробив, тому нехай хтось інший допомагає?
– Поки триватиме війна, цього бажання в мене не виникне, адже якщо ми перестанемо допомагати нашим військовим, то танки стоятимуть не біля Києва, а вже за ним, рухаючись на Західну Україну. В держави є достатньо коштів, підкреслюю достатньо коштів, щоби повністю забезпечити фінансування армії від ґудзика до серйозної пускової ракетної установки. Треба лише розумно та раціонально тими коштами розпорядитися і взяти під контроль їх використання.
– На Волині є багато небідних людей, але вони чомусь стоять осторонь усіх подій, що відбуваються на Донбасі, та не підтримують наших військових. Щоби ви їм порекомендували?
– Це – не патріоти України. Їм необхідно залишати нашу державу і шукати собі місця там, де вони можуть віднайти той спокій, який мають тут.
Розмовляв
Ярослав КУХАРЕНКО.