Зробивши всіх бідними, неможливо зробити Україну заможною!
Чим більше слухаю про героїчні зусилля нашої влади, яка прийшла на зміну «антинародному режимові», тим більше дивуюся: ті, хто переконує нас у черговому покращенні після попереднього «покращення», самі, взагалі-то, вірять у те, що кажуть?! Чи ці «казочки для приїжджих» (як балакають у Києві про іногородніх) розраховані на випускників школи для розумово відсталих?
Уже неодноразово писав на цю тему, але оскільки нічого на краще не змінюється, змушений знову ділитися роздумами щодо нинішніх драконівських цін і тарифів на природний газ, кам’яне вугілля, електроенергію і послуги житлово-комунального господарства.
Кому потрібне кільканадцяте їх підвищення? І чи не від лукавого байки про те, що в такий спосіб багаті будуть платити ринкову вартість енергоносіїв, а бідних держава захистить субсидіями?
По-перше, весь досвід попередніх років засвідчує, що наші калитки навчилися комфортно пристосовуватися до подібних «викликів долі». Вони (за купленими документами) або всі тотально інваліди, або чорнобильці, або афганці, або малозабезпечені, а дехто і війну в АТО використає для отримання потрібних пільг і привілеїв. Тобто фактично всі наші багатії (від власника мережі базарних контейнерів до сітки АЗС) як приховували свої справжні доходи, так і будуть з успіхом продовжувати цю практику.
А от середній клас, який уже вимирає за прикладом мамонтів, та незабезпечені люди якраз і потрапили під прес непомірних цін і тарифів, запроваджених саме нашими можновладцями, а не якимись закордонними інвесторами чи кредиторами. Фіговий листочок «державної турботи» у вигляді «субсидій» – це гірше, ніж путінська брехня про анексію Криму та війну на Донбасі. Високі ціни та тарифи можливі лише в тому випадку, коли люди забезпечені високооплачуваною роботою, чого в Україні нема і буде років за 50…
Згадуючи долю власної родини, щоразу переконуюся: коли забирають те, що тобі належить, а потім із барського плеча кидають якісь крихти – це тотальна несправедливість і великий обман.
Пригадую, як їздив на літні канікули до бабусі, яка жила на хуторі за 35 км від Луцька. Вона тримала невелике підсобне господарство, зокрема й корову, яку треба було випасати… на ровах, що обперезували засіяні різними сільгоспкультурами горби. Іншого місця для паші просто не було. Ясно, що в якийсь момент корівчина виходила за межі «трав’яного коридору» і потрапляла, так би мовити, «в шкоду». Тобто, на колгоспне поле. Й треба ж такому статися, що саме в такий момент їхав ровером дуже злючий бригадир. Як почав кричати… Мовляв, ця корова не тільки знищує посіви, але й завдає шкоди могутності СССР!
І я відповів:
«Знаєте, дядьку, Ви не кричіть! Бо це поле – мого дідуся Михалка!».
Що тут почалося!.. Досі пам’ятаю слова про куркулів, «бендер», глитаїв і Павлика Морозова…
Так, мій дідусь був землевласником, як-то кажуть, «середньої руки». Хоч і малограмотний, але вмів виготовляти меблі та інші вироби з дерева. Тому до приходу «перших» і «других» совєтів його сім’я ніколи не бідувала. Був і хліб, і до хліба. 1944-го Михайла Андрійовича призвали на фронт. Але через кілька місяців… заарештували як «українського буржуазного націоналіста». Органи НКВД (я сам читав архівно-кримінальну справу, наприкінці якої був папірець про повну реабілітацію «через відсутність складу злочину»!) звинувачували його і ще кількох односельчан у тому, що у 1943 р. дядьки організували в селі «націоналістичну самооборону». Тобто щоночі і по черзі чергували біля церкви, щоб у випадку якогось нападу (а тоді села грабували всі, кому не ліньки) сповістити про небезпеку. А що селяни справді організували самозахист, то дід і не заперечував. У результаті – 10 років ГУЛАГу… Бабусю з дітьми на Сибір не вивезли лише тому, що під час війни в них жив радянський військовополонений, якого вдалося визволити з гітлерівського концтабору під виглядом родича…
Коли дідусь повернувся з неволі, його худобу, землю і весь реманент вже забрали в колгосп. А всім запропонували гнути спину за трудодні, щоб у результаті отримати кілька мішків зерна за рік непосильної праці… Така собі «субсидія» була по-совєцьки: спочатку все забрати, а потім кинути кістку, щоб з голоду не попухли… Щоб ніхто не втік, не видали паспортів.
От і тепер виникає запитання: чому ті, хто був при владі, нині там перебуває і, мабуть, прийде на їхнє місце, діють за принципом «своїм – усе, чужим – закон»? Чому замість того, щоб створювати умови для виробництва та покращення платоспроможності 95% населення, вони знову заганяють людей у кабалу? І якщо субсидії – благо, то хто з нинішніх міністрів, нардепів, голів і «підголівників» її вже оформив?!
Тому не треба підміняти понять. Не треба жити за рахунок народу і за принципом «це мені, і це мені, і це мені, а ось тільки це – тобі». Бо то – не тільки великий обман, але й тяжкий гріх.
Володимир ДАНИЛЮК.