Ухвала суду лишилась у силі: вбивця повинен пройти курс лікування в спеціалізованому медзакладі закритого типу.
Судова палата в кримінальних справах Апеляційного суду Волинської області вдруге розглянула апеляційне звернення про перегляд справи підозрюваного у вбивстві Юрія Попова. Про резонансний злочин, що стався 15 лютого 2014 р. у Володимирі-Волинському і внаслідок якого загинув 77-річний Володимир Нагорняк, «Волинська газета» писала у номерах від 12, 27 листопада, 10 грудня 2014 р. та 17 квітня ц. р.
Цього разу захисник підозрюваного, спираючись на результати додаткових медичних обстежень, зокрема – магнітно-резонансної томографії, просив суддів вищої інстанції відмінити рішення Володимир-Волинського міського суду про примусове лікування Юрія Попова у медичному закладі суворого нагляду та замінити на домашній режим із огляду на погіршення стану здоров’я останнього. Проти цього виступили представник Прокуратури Волинської області Іван Васьовчик, постраждала, дружина вбитого Анастасія Нагорняк та її представник у суді. Суддівська колегія у складі Галини Силки (голова), Миколи Польового та Григорія Бешти стороні захисту у задоволенні їхньої апеляції відмовила і залишила ухвалу Володимир-Волинського міського суду без змін. Упродовж трьох місяців, утім, це рішення можна буде оскаржити у суді вищої інстанції…
До Луцька приїхала дочка підозрюваного, привезли і батька, аби суд сам оцінив стан здоров’я Юрія Попова. За словами адвоката, він – як овоч, тобто має порушення мови, ходьби, слабкість правих кінцівок, ішемічний інсульт… Втім і сторона потерпілих, і прокурор, і самі судді оглядати Юрія Попова не стали, мотивуючи це тим, що серед них нема медиків і ніхто із них об’єктивну оцінку стану здоров’я дати не зможе. Та й не уповноважений на подібні експертизи.
– Він просто не виживе у цьому медичному закладі, – мовила донька у розмові з представником «Волинської газети». – До того ж, це лікування вимагає щоденно великих коштів…
Вона теж не у простій ситуації: у вбивстві її ж учителя (бо Володимир Нагорняк колись викладав у школі, де вона навчалася) обвинувачується найрідніша людина – батько… Тож на терезах її правосуддя – і розуміння закону, і любов дочки. Це й виявилося у перерві між засіданням і оголошенням суддівського рішення: на докір потерпілої сторони зронила: «Він же мій батько!..»
Щодо дружини вбитого Анастасії Нагорняк та доньок (Майя через екзамени в університеті, де працює викладачем, не змогла прибути, але була інша її сестра), кожне таке засідання повертають їх у страшний день трагедії, і пережити це нестерпно важко. От і цього разу донька відпоювала матір краплями «Барбовалу»…
Бо проминув уже рік і чотири місяці, як не стало їх рідної людини… Це завдало ще й психологічної і моральної травми, вдарило по здоров’ю. Та найголовніше: жінки не озлобилися… Дружина загиблого, виступаючи у суді, для того, хто забрав у неї чоловіка, а в дітей – батька, не просила ні смертної кари, ні довічного ув’язнення, ні навіть утримування в колонії чи тюрмі, але вимагала «лікування у спеціалізованому медичному закладі відповідного типу»… Донька ж підозрюваного у вбивстві весь цей час намагається затулити батьків злочин своєю любов’ю… І це переростає у своєрідне протистояння. Мов яка зла карма переслідує… Бо ж Юрій Попов зарізав посеред міста Володимира Нагорняка, як-то кажуть, на ґрунті особистої неприязні. І тривала ця ворожнеча не один рік…
Невже так: ворогували батьки, а тепер і діти продовжують, і в це вже втягуються інші люди? За цим протистоянням спостерігає і Володимир-Волинський, і вся Волинь… Тільки один – живий, хоча й хворий та на лаві підсудних. А другий – у сирій землі покоїться… Тож ця битва «законного покарання» і «вимагання милосердя» триває… Вже у судах! Між рідними загиблого і підозрюваного у вбивстві. Між їхніми юридичними представниками…
Схоже, що це усвідомлюють і судді. Якоїсь миті здалося, що всі троє – чорніші темної тучі… Але служителі Феміди кладуть на терези усі «за» і «проти» без емоцій, і тільки на основі закону, фактів і доказів… Її різьблене зображення навіть витиснуто на столі, за яким сиділи судді у чорних мантіях із золотими сонечками суддівських відзнак. І в цьому випадку фізична присутність Феміди – дуже символічна.
Але, що конче важливо для всіх, це розуміння того, що ПРАВДА – одна, і саме вона має бути ЗАКОНОМ нашого життя. Інакше тоді не буде майбутнього… Бо інакше ворогування переходитиме з покоління у покоління і ні до чого доброго не призведе.
І звісно, має бути розкаяння, і якщо не покарання, то вимолене прощення МИЛОСЕРДЯ… У БОГА і в ЛЮДЕЙ.
Принаймні у тих, перед ким завинив чи не найстрашнішим з усіх можливих злочинів – убивством. Щоб потім живим жити з надією, що таке більше ніколи і ні з ким іншим не повториться. А мертвим – спати вічним сном там, де ПРАВЕДНИКИ спочивають…
Сергій ЦЮРИЦЬ.
Фото Оксани БУБЕНЩИКОВОЇ.