Наймолодший в Україні архієпископ – із Волині

Кожен із нас має свій усвідомлений сенс життя. Хтось бачить його у праці, у реалізації покликання, в любові до рідної землі, хтось – у служінні Богу… Для мене рідна земля – це незабутні враження дитинства, коли безтурботно можна гратися із сусідськими дітлахами, допомагати батькам по господарству і, звичайно ж, із трепетом у серці щонеділі та щосвята поспішати у храм.

У Свято-Михайлівської церкви с. Липне Ківерцівського р-ну – поважний вік. Перші відомості про неї можна почерпнути зі збірника документів «Дев’ятсотліття православ’я Волині» (Житомир, 1892 р.). Тут є дані про те, що «церква села Липень Луцького повіту збудована в 1770 році на засоби прихожан, дерев’яна, на кам’яному фундаменті, з такою ж дзвіницею».

У вирі історичних подій загубилися імена декотрих священнослужителів Михайлівської церкви, але багато хто з них залишив про себе добру пам’ять. Найбільш відомі постаті – отець Олександр Марчевський, який був настоятелем з 1907 по 1940 рр., та отець Борис Шумський (1907-1995 рр.), який віддав служінню в храмі 35 років. 

Та мені хотілося б розповісти про людину, яка нині вірою і правдою служить громаді і Богу, про мого видатного співвітчизника, якого я поважаю за його талант і працю.

Архієпископ Полтавський і Кременчуцький Федір (у миру Бубнюк Валентин Леонідович) народився 21 липня 1978 р. в с. Липне Ківерцівського р-ну в сім’ї вчителів. У родинному оточенні засвоїв правила народної педагогіки, усвідомив найважливіші життєві істини. 

Навчався у тій же школі, що і я. Вчителі згадують про те, що у нього був неперевершений талант бачити у всьому незвичайне. Світ манив його своєю загадковістю, таємничістю. Змалку в хлопчика було багато захоплень: малювання, музика і спорт, ліплення з пластиліну. І душа його зростала величним, світлим храмом.

Валентина у церкву привів його дід, щоб той співав у хорі. Так хлопець став ходити на клірос. Дід співав першим голосом, а онук другим.

Енергійний та ініціативний юнак 1995-го закінчив школу і того ж року вступив до Волинської духовної семінарії. Про навчання у Луцьку згадував як про свої чи не найкращі роки. З відмінними знаннями закінчивши навчання, прийняв священний сан із рук митрополита Луцького і Волинського Якова. Згодом вступив до Київської духовної академії. 

Доброта – це одна з визначальних рис цієї людини. Він уміє розділити чужий біль, вчасно підтримати у важку хвилину, розрадити в горі… Лікував добрим словом не тільки самотніх і хворих, а часом і цілком здорових людей, в яких душа черства і глуха до чужого горя.

Гарні спогади про священика залишились у парафіян церкви Вознесіння Господнього в с. Рокині Луцького р-ну, де він ніс священиче служіння. 

15 листопада 1999 р., з благословення митрополита Якова, перейшов до кліру Київської єпархії для продовження свого навчання на стаціонарному відділенні Київської духовної академії. Цікаво, що наполегливий у праці юнак здобув науковий ступінь кандидата богословських наук, захистивши дисертацію «Зовнішня діяльність Російського Святійшого Синоду в кінці XIX – поч. ХХ століття». Написав цілий ряд ґрунтовних статей з історії Свято-Михайлівської церкви с. Липне, дослідив життєписи визначних волинських священиків, брав активну участь у науковому житті Товариства ім. митрополита Полікарпа.

У серпні 2003-го прийняв чернечий постриг із ім’ям Федір від намісника Свято-Михайлівського Золотоверхого монастиря архієпископа Переяслав-Хмельницького Димитрія (Рудюка). А чернече ім’я він уподобав на честь преподобного Федора, князя Острозького, мощі якого перебувають у дальніх печерах Києво-Печерської лаври.

Наукова та викладацька робота все більше і більше захоплює його: був викладачем Київської духовної академії, секретарем Ученої Ради академії, зрештою – секретарем патріарха Філарета, Головою Синодального управління в справах молоді. 

У той же час не поривав зв’язку із рідною землею. Прихожани нашої церкви заздалегідь знали, що владика Федір мав приїхати на храмовий празник у Липне, і тоді вже збиралося людей сила-силенна з усього села і навколишніх, щоб почути мудре слово земляка, котрий став для багатьох символом віри, служіння церкві і людям.

Раділи липненці звістці про те, що 20 жовтня 2006 р. рішенням Священного Синоду УПЦ Київського патріархату був обраний єпископом Полтавським і Кременчуцьким, а 12 листопада того ж року у Свято-Володимирському патріаршому кафедральному соборі Києва хіротонізований на єпископа Полтавського і Кременчуцького.

Простежую біографію – і бачу, як наш земляк збагатив світ своїм розумом і працею. Удостоєний вищих церковних нагород: ордена Святого Юрія Переможця (14 грудня 2006 р.), ордена «За заслуги» ІІІ ступеня (22 липня 2008 р.). 

23 січня 2012 р. Указом Святійшого патріарха Філарета возведений у сан архієпископа, став наймолодшим архієпископом України.

У дні, коли Україну охопила кривава війна, архієпископ Федір займається волонтерською діяльністю, допомагає тим, кому потрібна підтримка. Адже дуже важливо все робити для того, щоб наша країна завжди жила в мирі.

У моєму розумінні бути справжньою людиною – це значить виховувати в собі високі моральні якості. У першу чергу – це дотримуватися десяти заповідей Христових, бути гуманним, добрим, турбуватися про рідних і близьких, живих і тих, над чиїми могилами стоять хрести.

Так хочеться сподіватися, що дух наших предків допоможе нам вистояти, досягти кращого життя, бо ми цього заслуговуємо.