Знайомство з Володимиром Мосійчуком відбулося спочатку заочно: в редакцію зателефонували вдячні односельчани, які дуже просили написати про свого земляка. Адже це не просто чудовий лікар, фахівець своєї справи, а й Людина з великої літери, завжди готовий прийти на допомогу, незважаючи на час і пору року, щирий, доброзичливий.
Тому без зволікань вирушаю у дорогу – с. Щурин Рожищенського р-ну. Застаю завіду-вача амбулаторії загальної практики – сімейної медицини Володимира Мосійчука на своєму робочому місці. До нього постійно телефонують – чи то колеги за консультацією, чи то просто люди, шукаючи порад.
Цими днями Володимир Антонович зустрічатиме свій 60-літній ювілей, проте виглядає набагато молодше: стрункий, жвавий, підтягнутий. Він випромінює позитив. Відразу запитую про рецепт його молодості, на що досвідчений лікар каже: «Я з дитинства звик працювати. Цього мене навчили батьки. І ніколи не опускаю рук. Не можу сидіти на місці, люблю прогрес, рух уперед». Так, каже, навчив і своїх дітей. Донька нині викладає іноземну мову в місті, син – підприємець, займається сучасним опаленням.
…Сам Володимир Мосійчук родом із с. Рудка-Козинська Рожищенського р-ну. Закінчив 8 класів у місцевій школі і вступив до Луцького медучилища, здобув спеціальність фельдшера. Відразу пішов працювати за фахом. Практикував у селах Скрижівка, Залісці, рідній Рудці-Козинській. Розповідає, що в ті часи важко було, адже не мали ні транспорту, ні зв’язку, а викликів було багато.
Згадав Володимир Антонович і про перший серйозний випадок у своїй фельдшерській практиці:
– Сталося так, що чоловік побив жінку і загнав її на горище. То була неділя. Ще й підпалив хату. Жінка, рятуючись, вибила вікно і по трубі спустилася вниз. Мене викликали сусіди. А в пацієнтки – сильний нервовий стрес. Я прибіг на виклик. Одноразових шприців тоді ж не було. Тож ліки вколов шприцом, який був. Слава Богу, все обійшлося.
Згодом молодого фельдшера призвали в армію. Служив два роки лікарем у батальйоні зв’язку у санчастині в Шереметьєво-2 під Москвою. За цей час, каже, різні випадки траплялися. Солдати, аби від служби ухилитися, то голки, то пігулки ковтали. Від яких тільки хвороб доводилося лікувати!
Повернувся з армії додому в Рудку-Козинську вже збагачений досвідом. Саме в рідному селі познайомився з молодою вчителькою Ніною, яка в місцевій школі викладала математику. Закохався, стали зустрічатися. Володимир не зупинився на досягнутому: вирішив підвищити кваліфікацію, тому вступає до Чернівецького медичного інституту. Правда, закохані не змогли бути довго в розлуці: одружилися, коли хлопець був на другому курсі.
– Ніна приїхала до мене в Чернівці, – згадує з теплотою Володимир Антонович. – Але попри сімейний стан, я вчився старанно і наполегливо, сидів ночами. Ще й вибрали мене старостою групи. Тож мусив підтягувати й одногрупників.
Після закінчення вишу (а це був 1985-й) пропонували йому посаду районного педіатра. Але, каже, вже мав двох дітей, тому треба було думати про власне житло. Тому й обрав Щурин зі старенькою амбулаторією, бо тут ще й давали хату, правда, збудовану в 50-ті.
– Прийшов подивитися, а там усе подвір’я заросло бур’яном, вищим від мене, – згадує Володимир Антонович. – Довелося добряче попрацювати, щоб трохи дати всьому лад. Згодом ще й два хліви поставив, колодязь викопав, заасфальтував подвір’я.
В амбулаторії теж зробили косметичний ремонт, але приміщення було ще з польських часів. Тож це не рятувало. І надумав лікар звести нову амбулаторію. Хоча розумів, наскільки це клопітка справа, проте не відступився від задуманого. Не для себе ж старався:
– Наполегливо ходив по різних інстанціях. Із райкому партії (сміється) вже навіть мене виганяли. Але хто стукає, тому відчиняють. Одного разу на сесію райради приїхав тодішній голова обласної ради Федоров. Я виступив знову ж таки з пропозицією звести нову амбулаторію. Федоров, вислухавши, запросив на прийом, зазначивши: «Цей хлопець беручкий». Під час особистої зустрічі пообіцяв допомогти. Покликав своїх заступників і наказав дати, що скажу. Звичайно, всього не дали, але допомогли дуже багато.
Щуринський голова колгоспу Андрій Максімов узявся за будівництво. До речі, лікар сам по суті спроектував амбулаторію. Каже, їздив по районах, придивлявся. Звичайно, втілював ідею у життя молодий інженер.
– Я сам їздив в обласну раду за нарядами на будівельні матеріали. У межах області вже знав, де що можна знайти – паркет, меблі, цеглу. Мене всі навколо знали, – сміється Володимир Антонович. – У Маневицьку колонію їздив за меблями, на Закарпаття – за мармуром. Нема тут такого, до чого б я не доклав зусиль.
Звели амбулаторію за 1,5 року. Навіть ставочок (знову ж таки – за ініціативи лікаря Мосійчука) викопали. Він ще й привіз берези, які посадили навколо.
– Тодішній голова колгоспу у всьому мені сприяв, виділяв кошти. Він теж був такий активний по життю. Він – Лев за знаком зодіаку, і я теж, – каже лікар.
..Володимир Антонович запрошує на екскурсію двоповерховою амбулаторією. Адже це його дітище: все тут, до останнього гвіздочка, навіть – двері, підбирав сам, контролював будівництво: «Тоді у мене робочий день починався о 6-й і закінчувався, коли стемніє. Бо ж за всім потрібен контроль». Тому наголошує: «Поки я буду жити – тут буде порядок». Справді, обходячи затишні медкабінети, палати, лабораторії, зауважую у всьому руку господаря. Є все необхідне медичне обладнання.
Обслуговує амбулаторія, за словами завідувача, 9 сіл. Є швидка – в с. Доросині. Тут працюють ще стоматолог, медсестри. Загалом штат – 12 осіб. Тепер це злагоджений колектив, який підтримує свого керівника у всіх починаннях. Цьогоріч, розповідає Володимир Антонович, писали проект і виграли грант від Європейського вектору – поставили нові енергоощадні вікна. Словом, усе робиться з турботою про людей.
До речі, газифікація Щурина теж почалася за ініціативи Володимира Мосійчука і за підтримки тодішнього голови колгоспу Максімова. Але на початку 90-х прийшла перебудова – і все заглухло, бо не стало коштів.
– 2006-го (за часів Президента Ющенка) почали мене агітувати йти заступником голови райдержадміністрації, – згадує Володимир Антонович. – Прийшла тоді молода команда до влади. А я був депутатом (мене часто обирали в райраду). Довго думав – йти чи не йти. Таки пішов. Вирішив: зможу ще щось зробити для людей. Два роки був заступником, а потім призначили мене першим заступником. От тоді й взялися за газифікацію всього району. І таки провели газ, хоч і довелося людям вкладати й власні кошти. Я сам теж платив нарівні з усіма.
На цьому невгамовний лікар (а практикувати не переставав, ще й удома має 1,5 га городу) не заспокоївся. Добився, щоби на 60 сіл району у всі ФАПи купили по велосипеду, холодильнику, в Щурин, Сокіл – нову стоматустановку. Замахнулися на скутери, бо фельдшерам, каже, доводиться багато їздити. Але змінилася влада, Президентом став Янукович, і Володимир Антонович пішов із райдержадміністрації:
– Мене всі знають… А я звик працювати чесно, не був у жодній партії, бо не кар’єрист.
Високу кваліфікацію Володимира Мосійчука не могли не помітити і призначили ще й головним лікарем Рожищенського центру первинної медико-санітарної допомоги. Відразу добився, щоб у всіх амбулаторіях району (а їх 6) поставили комп’ютери в кабінет лікаря, провели Інтернет:
– Це ж просто необхідність. Обмінюємося інформацією, новинками, економлячи час, папір.
А в Щурині працює вже 30 років поспіль. Буває, уночі часто доводиться бігти на виклик. Ще й додому багато людей приходить, навіть у вихідні.
– Мусив зробити окрему кімнату для прийому. Сім’я вже звикла. Одного місяця я прийняв вдома 4 пологів! – розповідає Володимир Антонович… – Звертаються також наші бійці та члени їхніх родин. Зводжу з психологами, психіатрами. От одна жінка із села, плачучи, розповідала, що син, повернувшись зі Сходу, як тільки ніч – риє окопи. Допомагали і йому, і багатьом іншим.
Та й у Рожищі зранку до лікаря Мосійчука – не пробитися. Одна пацієнтка сказала: «Я б такої напруги не перенесла!..»
Цікавлюся, як Володимир Антонович витримує такий ритм життя:
– А я весь час живу з перспективами. Треба ж постійно удосконалюватися, вчитися нового. Якщо будемо мріяти і старатися, обов’язково все буде.
І справді, оптимізму та душевної щедрості Володимира Мосійчука вистачить на багатьох. Тому й люди віддячують повагою та добрим словом. А це, погодьтеся, найважливіший результат роботи.
Наталія ГЛАВНІЧЕК.
На фото автора: Володимир Мосійчук у своєму робочому кабінеті; щуринська амбулаторія.