Зустріла Аміну на фестивалі патріотичного духу «Бандерштат» у Луцьку. Пройти повз неї було просто неможливо: тендітна, з чарівною посмішкою і… в камуфляжній формі, з покритою головою, як справжня мусульманка. Запросили її організатори фестивалю. Хоча трохи важко, але старається спілкуватися українською (ось урок для тих, хто, мешкаючи в Україні, ніяк не може вивчити української).
«Я чеченка, але народилася в Одесі. Мама полька, тато чеченець. Жили згодом у Чечні та Москві, але повернулася в Україну 12 років тому. Жила собі мирним життям. Навчалася в Одеському медичному університеті, працювала лікарем-хірургом в одній із місцевих лікарень», – розповіла Аміна. Саме в Одесі познайомилася зі своїм чоловіком Адамом Осмаєвим, якого згодом звинуватили у замаху на Путіна і ув’язнили 2012-го. Але це трохи інша історія…
Коли почався Майдан у Києві, Аміна не могла стояти осторонь і вирушила туди. Була там із грудня до кінця. Працювала лікарем в афганській сотні, перев’язала сотні поранених. А потім рушила на Схід, хоча й виховує 13-річного сина. Має загострене почуття справедливості. Відразу вважала, що це Росія в особі Путіна розпочала війну проти України. Згодом приєднався чоловік Адам, якого нарешті відпустили 2014-го рішенням суду. До речі, за його звільнення Аміні теж довелося поборотися, сама представляла інтереси чоловіка в суді.
Нині жінка виконує обов’язки заступника командира роти миротворчого батальйону ім. Джохара Дудаєва. У батальйоні, за словами Аміни, є бійці різних національностей і віросповідань. Чеченці, звичайно, кістяк. Згадала жінка і про легендарного комбата Ісу Мунаєва, який загинув під Дебальцевим:
– Це був справжній воїн, героїчна людина. Дуже близько сприймав до серця все, що відбувається в Україні. Неординарна особистість.
З лютого 2015-го батальйон очолює Адам Осмаєв.
– Чи важко бути серед чоловіків? – запитую.
– Навпаки, зручніше – емоційно і морально, – посміхається. – На фронті почуваєш себе з колективом єдиним цілим. Мені подобається військова справа. Тому там, на Сході, я воюю більше з автоматом. Це моя улюблена зброя. Відразу казала, як рушала на фронт, що буду лікарем тільки в якійсь надзвичайній ситуації. Стріляти доводилося зі всіх видів зброї, яка в нас є. Освоїла навіть міномет і БТР.
Були майже у всіх гарячих точках, зараз, каже, перебувають в Луганській області. Цікавлюся, де ж Аміна набула військових навичок:
– Училася в процесі підготовки, а також брала участь у другій чеченській війні.
Дуже негативні емоції викликають в Аміни кадировці – чеченці, які воюють проти України. Вона відразу від хвилювання переходить на російську.
– Це сором нашої нації. Ми їх називаємо «чеченоговорящими». Це люди, які готові за гроші продати мати рідну. Вони за гроші вбивали і свій народ, а тепер поїхали вбивати іншу націю, яка не зробила їм нічого поганого. Взагалі, щоб називатися чеченцем, треба дотримуватися кодексу «Ях», який включає в себе такі поняття, як достоїнство, честь, доблесть, совість.
Після перемоги на Сході (а в цьому Аміна не сумнівається) готова долучитися до ще якоїсь миротворчої місії. Почуття страху на війні, ділиться, не має, але є хвилювання за близьких і рідних…
Кажу, що нагадує мені ще одну жінку – символ української боротьби за свободу – Надію Савченко. Ще одна Жанна Д’Арк. Посміхається…
Наприкінці розмови просто побажала Аміні повернутися живою…
Спілкувалася Наталія ГЛАВНІЧЕК.
Фото автора.