Цегла з неба не падає

У Польщі вона втратила багатовікове місце свого пошанування. Древній князівський кафедральний собор Різдва Богородиці перебудували на римсько-католицьку базиліку N.P.M. Тепер іконі забезпечено належне зберігання і доступ для усіх вірян у Музеї волинської ікони.

Врятована і таємно збережена 1945-го депортованими холмщанами (насамперед в особі священика Гавриїла Коробчука і його сім’ї) чудотворна Холмська ікона Богородиці 15 вересня 2000 р. була передана під опіку Української держави. Ця святиня усього християнського світу після 55-річного небуття безумовно заслуговує на молитовне пошанування у спеціально спорудженому для неї храмі, замість назавжди втраченого у Холмі.

Практично відразу після того Волинське обласне громадсько-культурне товариство «Холмщина» започаткувало тривалий, часто принизливий, так званий «погоджувально-підготовчий» процес отримання від посткомуністичної влади клаптика землі і дозвільних документів на будівництво, що тривав до 2012 р. І тільки після призначення 11 березня 2009-го указом владики Михаїла настоятелем парафії Холмської ікони Божої Матері протоієрея о. Михаїла розпочалася практична реалізація проекту.

Мабуть, не без ласки Чудотворної за справу взявся, на нашу думку, найкращий будівельник серед священиків та найкращий священик серед будівельників храмів. Судіть самі. Вже 7 червня 2009 р. патріарх Філарет, прибувши до Луцька, освятив Хреста на місці спорудження церкви на пр. Волі навпроти гімназії №4. А 21 вересня цього ж року стараннями та зусиллями настоятеля храму і його невеличкого колективу, за сприяння (зокрема зібраними пожертвами) членів товариства «Холмщина» та спонсорів у спорудженій та облаштованій наразі дерев’яній церкві розпочалися щоденні богослужіння, які тривають дотепер.

21 вересня 2010 р. у день Різдва Пресвятої Богородиці з благословіння владики Михаїла на місці майбутнього мурованого храму урочисто закладено наріжний камінь із капсулою, наповненою землею Святої Холмської гори. Складна геологія і рельєф вимагали створення потужної бетонної платформи – фундаменту, і тільки після її закладання весною 2013-го розпочалося зведення цегляних мурів собору. Від того часу минуло всього 2,5 роки. Сьогодні ми бачимо завершення першої черги будівництва і створення умов для проведення богослужінь у тимчасово відгородженій половині нижнього мурованого храму.

Без жодного дня перерви спілкування з Богом урочистості з цієї нагоди відбулися знову, як і всі попередні, у день храмового свята – 21 вересня.

Першу Божественну літургію відправив митрополит Луцький і Волинський УПЦ КП Михаїл. Він освятив унікальну, нехай тільки тимчасово облаштовану частину майбутнього собору, благословив вірян на продовження цієї богоугодної справи.

А напередодні, у неділю, 20 вересня, відбулося прощання з нашою улюбленою, затишною, з прекрасною акустикою дерев’яною церквою. Річ у тім, що вона має бути розібрана, бо обмежує простір для розбудови другої половини нижнього храму, зокрема, з приміщеннями для Народного музею української Холмщини, над якою має височіти головна споруда величного собору Холмської ікони Божої Матері. Але є моральне вдоволення від того, що невдовзі ця дерев’яна церква буде служити вірянам в одному з ближніх сіл. Отже, є нагода подякувати їй за навіяну благодать Божу з чудотворної ікони нашої великої і милосердної заступниці, за чудову духовну атмосферу, створену молитвами і проповідями о. Михаїла, читаннями диякона о. Юрія, піснеспівами двох чудових хорів під керівництвом Олександра та Катерини, сповідями від о. Артемія, мерехтінням свічок від свічниці Ірини. Воістину – спасибі за спільну молитву.

«Цегла з неба не падає» – якось у своїй проповіді сказав о. Михаїл. Від народження ідеї спорудження храму у Луцьку минуло вже 15 років. Активна фаза будівництва тривала 5 років. Усе могло би відбутися значно швидше, якби не хронічна нестача коштів. Історії відомо, що у всі часи храми будувалися коштом і працею місцевих громад, часто за підтримки всього суспільства країни. Одночасно завжди цим опікувалися меценати (панство, дідичі, князі, гетьмани) та, зрештою, влада.

А що ми спостерігаємо у нас?

Постійно несуть свої скромні пожертви (дехто щомісяця десятину від пенсії) не найбагатші люди поважного (осіннього) віку, розуміючи, що, на жаль, невдовзі невблаганний грудень покличе їх за межу і вони не побачать кінцевого результату. Але роблять це заради духовності своїх дітей, онуків, правнуків.

Усе частіше наша церква наповнюється вірянами літніми, середнього віку, молодими сім’ями, які теж приходять не з пустими руками. Часто чуємо у щонедільних звітах о. Михаїла, що маємо пожертви сум, які, мабуть, перевищують усю їхню місячну пенсію чи зарплату.

До сліз зворушливою була «ранньовесняна повінь»,  коли 30 серпня майбутні першачки після першої сповіді дружно клали на тацю свої «цеглинки».

Уже спостерігаються випадки, коли на рахунок падають більші суми. Окремі підприємці допомагають не тільки коштами, а й майстрами, матеріалами чи їхньою доставкою, навіть недавно подарували для цього «черевика» (авто). Але то поодинокі спалахи жертовності. Невже усі інші ще не навчилися, що гроші потрібно «запліднювати» благодійністю, інформацією, а не тільки дешевенькою рекламою, тоді вони будуть краще множитися.

І наостанок звернення до інших релігійних громад. Будівництво величного собору Холмської ікони Божої Матері – місця пошанування унікальної християнської святині світового рівня – виходить за рамки амбіцій тільки однієї парафії чи товариства «Холмщина». Це – престиж держави і УПЦ КП. Тому спорудження храму повинно стати, щонайменше, справою кожної церкви.

А нині ми маємо підтримку тільки від однієї Свято-Феодосіївської церкви, що у Луцьку по вул. Володимирській, де в скарбничку для нас щомісяця падають тисячні суми. Цей факт – неначе духовний зв’язок подій, бо саме у цій церкві в 1947-1948 рр. служив о. Гавриїл, який врятував і зберіг для світу цю древню ікону. Очевидно, про це пам’ятають місцеві віряни, бо саме на Красному оселилося найбільше переселенців із Холмщини. 

Після розбирання дерев’яної церкви з весни наступного року з’являється можливість значно розширити фронт будівельних робіт, що прискорить їх завершення. Нині, як оцінив о. Михаїл, споруджено всього 10-12% від запроектованого. Не важко підрахувати, що без фінансової підтримки вищих структур церкви, допомоги влади, залучення коштів меценатів і спонсорів ми будуватимемо наш собор ще не один десяток років…

Настоятель о. Михаїл, щоразу звертаючись до вірян, оптимістично запевняє: «Собору бути, разом ми усе подолаємо, бо я маю вас!».