Де «шкільні автобуси» і підручники, спробував пояснити міністр освіти і науки України Сергій Квіт, реагуючи на критичну публікацію під заголовком «КВІТуча брехня міністра КВІТа».
Отже, ще 17 вересня ц. р. «Волинська газета» торкнулася болючої для тисяч волинських школярів теми, намагаючись з’ясувати, чому два роки поспіль київські чиновники ніяк не можуть вчасно забезпечити учнів 4-х і 7-х класів підручниками. Крім того, редакція вирішила поцікавитися в МОН, скільки відправлено в зону АТО «шкільних автобусів» і скільки натомість придбано, а також – коли добудують у Луцьку новітню школу №27…
До честі міністра Квіта, Сергій Миронович не став передоручати листування з газетою комусь із дрібних чиновників, а відповідь підписав особисто.
Та все – по черзі.
Підручники
Верховна Рада України прийняла закони «Про Державний бюджет України на 2015 рік» від 28 грудня 2014 р. №80-VIII та «Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України» від 28 грудня 2014 р. №76VIII. Зазначеними Законами було передбачене безоплатне забезпечення підручниками в школі лише сиріт, дітей-інвалідів, дітей, позбавлених батьківської опіки, та дітей із малозабезпечених родин.
«У 2015/2016 навчальному році забезпечення підручниками здійснюється згідно із Законом України «Про Державний бюджет України на 2015 рік» щодо збільшення видатків на забезпечення підручниками учнів загальноосвітніх шкіл за рахунок економії коштів на оплату праці та соціальне забезпечення народних депутатів України. Законом встановлено, що у 2015 р. учні загальноосвітніх навчальних закладів державної та комунальної власності забезпечуються підручниками та посібниками безкоштовно», – акцентував Сергій Квіт.
У той же час він визнав, що зекономити на «слугах народу» багато не вдалося, тому уряд Арсенія Яценюка почав шукати інші джерела фінансування. І знайшов їх у… місцевих бюджетах. У липні ц. р. Арсеній Петрович підписав відповідне доручення, а 26 серпня ц. р. було ухвалено Постанову КМУ №269 «Деякі питання використання в 2015 році коштів, передбачених на видання, придбання, зберігання та доставку підручників і посібників».
Відтак ситуація вималювалася таким чином: половину вартості шкільних книжок і посібників мав би оплачувати Держбюджет, а решту – бюджети областей:
«До 15 вересня 2015 року обласним та Київській міській державним адміністраціям доручено забезпечити перерахування коштів, затверджених додатком 5 до Закону України «Про Державний бюджет України на 2015 рік», за рахунок коштів місцевих бюджетів та/або освітньої субвенції».
Чи заплатила Волинь гроші за нові підручники, наразі невідомо. Але що четвертокласники та їхні старші товариші-семикласники й досі ходять на уроки без книжок – незаперечний факт.
Коли книжки, врешті-решт, потраплять до дитячих рук? Міністр Квіт дає розпливчасту відповідь: «Надійдуть до навчальних закладів після завершення процедур закупівлі та видруку»…
Натомість рекомендує використовувати старі книжки, користатися електронними версіями підручників…
Словом, скоро півріччя закінчиться, а в портфелях та рюкзаках наших дітей хіба що зошити, щоденники та бутерброди, тільки не навчальна література…
Школа №27
Про те, якою прекрасною, сучасною та ще й із плавальним басейном буде нова школа в Луцьку, знають не лише десятки тисяч лучан, але й добрий десяток журналістів, які централізовано і неодноразово відвідували разом із представниками нашої влади розпочату кілька років тому будову. Тепер усе заклякло.
З якої причини?
«Відповідно до статті 14 Закону України «Про освіту» забезпечення розвитку мережі закладів освіти, зміцнення їх матеріальної бази, господарського обслуговування належить до повноважень місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування. Утримання та розвиток матеріально-технічної бази навчальних закладів здійснюється за рахунок коштів засновників (власників) цих закладів (стаття 43 Закону України «Про загальну середню освіту»)», – нагадав Сергій Миронович.
А далі розвіяв морок невідомості довкола порожнього будмайданчика школи №27:
«Загальна кошторисна вартість будівництва зазначеного навчального закладу становить 88,7 млн грн. Для завершення робіт необхідно 80,5 млн грн. У 2015 р. із бюджету Луцька для продовження будівництва школи виділено 3 млн грн. На цей час відповідно до Закону України «Про здійснення державних закупівель» визначено підрядника для виконання робіт. Окрім цього, до переліку інвестиційних програм, що будуть фінансуватися в 2016 р. за рахунок коштів Державного фонду регіонального розвитку передбачається включити будівництво цієї школи. Замовник – управління капітального будівництва Волинської облдержадміністрації».
Як бачимо, власними силами органам влади міського та загальнообласного рівня здати в експлуатацію нову школу, на добудову якої треба майже 80 млн грн, фактично неможливо. А от керівника, який, за прикладом Бориса Клімчука, міг поїхати в Київ і «вибити» там гроші на реалізацію подібних проектів, немає…
«Мобілізовані» автобуси
Війна не передбачає сентиментів. Тому Волинь, як і всі інші регіони держави, з початком Антитерористичної операції пожертвувала частиною рухомого складу для перевезень школярів на користь армії. Станом на початок нинішнього року в зоні АТО було задіяно 14 «шкільних автобусів» із Волині. Частину з них втрачено внаслідок бойових дій, решта – внаслідок інтенсивної експлуатації перебуває в незадовільному технічному стані.
Чи прагнули урядовці якось компенсувати втрати для юних волинян, які до школи у віддалених районах області змушені не їздити, а добиратися, хто як може?
«На придбання нових автобусів та оновлення автобусного парку у 2015 році кошти місцевих бюджетів не передбачені», – констатує міністр Квіт.
Виходом могло б стати співфінансування (50% вартості за рахунок Державного бюджету, друга половина – з місцевих). Але, як зазначається вище, грошей на це Волинь не дала, тоді як для області, за твердженням Сергія Квіта, на це передбачено 2 млн 200 тис. грн. Щоправда, «Інститут модернізації змісту освіти» як розпорядник бюджетних коштів нижчого рівня теж оперативністю у вирішенні транспортної проблеми не прославився: «підготовлено документацію для конкурсних торгів» і «розпочато процедуру відкритих торгів на закупівлю «шкільних автобусів» для дітей, які проживають у сільській місцевості».
А щоб ми тут, «на периферії», не розслаблялися і не чекали київської «манни небесної», Сергій Миронович нагадує: «Місцеві органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування можуть забезпечувати пільговий проїзд учнів, вихованців, студентів та педагогічних працівників до місця навчання та додому у порядку та розмірах, визначених органами місцевого самоврядування, та передбачити на це відповідні видатки з місцевих бюджетів».
Глухий кут
Ситуація – плачевна. З одного боку, ніби є Конституція України, яка гарантує кожній дитині безплатне навчання в комфортних умовах із обов’язковою наявністю безкоштовних підручників і посібників.
З іншого – маємо центральну владу, яка сформувала міністерства та відомства, котрі, у свою чергу, пояснюють виникнення провалів тендерними процедурами, відсутністю коштів та кивають на владу місцеву.
І, насамкінець, маємо учнів та вчителів, котрі повинні страждати від розбалансованої державно-міністерської машини, яка нагадує потяг, що зійшов із рейок та намагається далі просуватися в умовах бездоріжжя, навіть цього не помічаючи… І сам Сергій Квіт у цьому, звичайно, не винен.
Але дослідження теми показало, що Київ усе дедалі більше поринає в хворобу «синдрому Пустоквіта» (не плутати з успішним свого часу на посаді голови облдержадміністрації Григорієм Пустовітом!), коли заяви про децентралізацію влади та збільшення повноважень регіонів обертаються банальними втратами автобусів, після чого нові купити немає за що…
Роман УСТИМЧУК.
На фото Світлани ДУМСЬКОЇ: так починалося будівництво школи №27 у Луцьку.