На полі не можна халтурити

– Відразу по закінченні технікуму (бо потім ще й диплом Житомирського інституту отримав) мене направили в Любомль, де у радгоспі доручили захистом рослин займатися. За трохи став я гідротехніком, тобто відповідав за «водний баланс» канав і стан мостів. А потім почалося власне те, до чого я прагнув, – копітка праця на землі, прогресивні ідеї та експерименти і, звісно, задоволення від результату. 

Про багаторічну роботу Миколи Павловича можна навіть посібники видавати, але газетний формат дозволяє зупинитися лише на найбільш яскравих епізодах. До прикладу, для поліпшення якості льону (а відтак – хороших заробітків у колгоспі) Микола Гінайло випробував досвід закордонних науковців і став площі під льоном удобрювати деревним попелом і пташиним послідом. Щоби зменшити падіж телят, запровадив дояркам премію і створив усі умови для заготівлі жінками лікарських трав.

– Показники були настільки хороші, що перевіряти нас ціла комісія з «вищестоящих» прибула, – сміється, пригадуючи, оповідач. – Підняли кожен папірець, кожну цифру накладної – все сходиться. «Як вам вдалося на сто корів отримати 105 телят?» – запитали зрештою. А я й кажу: «Щоб худоба не хворіла – ми її відпоюємо цміном польовим, ромашкою та полином. А щоб доярка за телятком, як за рідним, доглядала, хороші доплати встановив. От і весь секрет».  Словом, поєднання передових аграрних технологій, дисципліни і щедрих премій приносило успіх усюди, де працював Микола Павлович (це села не лише Любомльського, а й Старовижівського та Ковельського р-нів).

Мати величезний досвід і не застосувати його на власному городі було б як мінімум дивно. Тим паче, коли мешкаєш у селі. Відтак Микола Гінайло встигає сьогодні і на роботу ходити, і на власному полі працювати.

Продавати, каже, за мету не ставить. А от родину забезпечувати натуральними продуктами цілком під силу.

– Те, що мені вдається вирощувати на власному городі, за кордоном коштує у багато разів дорожче, ніж продукція зі звичайного магазину. Іноземці не шкодують на те грошей. Розуміють: хочеш зберегти здоров’я – споживай природні продукти, – резюмує Микола Павлович. – Тож українцям у цьому плані пощастило ще більше, ніж іноземцям.

Справді: маючи навіть клаптик городу і користуючись порадами досвідчених агрономів, ми можемо з мінімальними витратами отримати максимальної якості продукцію. Що для того треба?

– Особисто я раз на три роки досліджую склад ґрунту на своїй ділянці: у трьох різних місцях беру землі на пробу і відводжу в лабораторію до Ковеля, – каже оповідач. – Таким чином визначаю, чи достатньо на моєму полі фосфору, калію, який рівень кислотності ґрунту. Бо саме від цього залежить, які види добрива я буду вносити, щоб наступного сезону отримати хороші врожаї.

Микола Гінайло переконався: грамотна почерговість висадки сільгоспкультур – теж дуже вагомий фактор:

– Після картоплі найкраще сіяти озиму пшеницю, а після неї – овес. Увесь свій город я умовно розмежовую на ділянки і кожну з них раз на чотири роки засіваю якоюсь бобовою культурою, аби потім не зібрати, а приорати. За зиму воно все перегниє – й на весну ви отримаєте ґрунт, максимально збагачений азотом. Так само як природний поліпшувач урожаю можна використовувати олійну редьку. Бо її коренева система гарно розрихлює ґрунт і дає можливість вирости хорошим коренеплодам (буряку, моркві тощо).

Його можна купувати за кордоном або й спеціалізованих фірмах із українською пропискою, погоджується Микола Гінайло. Ціна такого насіння (особливо купленого за валюту), погодьтеся, кусається. Та зібраний улітку й восени врожай компенсує затрати.

– Що ж до картоплі, то її заготовляю сам. І беруся за це ще влітку. Дивлюся, які з найміцніших кущів перецвіли, підросли й, починаючи достигати, трохи прив’яли. Їх вириваю, бульбини на пару тижнів кладу на вулиці в тіньочку, аби позеленіли. Так-так. Бо зелена картоплина стає багатою на соланін, таким чином отримує хороший імунітет для зимівлі, менше гниє та стає «не привабливою» для шкідників (для споживання людиною вона теж не придатна – тільки для посадки!).

Крім того, для насіння потрібно відбирати здорову бульбину: кругленьку, рівненьку, не пошкоджену шкідником, не заражену вірусом. І зовсім не важливо, якого вона розміру (маленьку посадите цілою, велику – розріжете).

Як підмітив Микола Гінайло, клімат на Волині відчутно змінився. Весни як такої вже нема. Через різкий перехід від морозів до високий температур треба встигати провести посадку у ґрунт, який уже не холодний і ще не сухий (саме тому гноївку краще вносити на поле з осені). А влітку (яке що не рік, то спекотніше) варто подбати за достатню кількість вологи, в чому допомагає глибоке мульчування.

– Оптимальний варіант – це глибока посадка картоплі та її крапельний полив, – зауважує Микола Павлович. – Але забезпечити такою системою все поле вдається не завжди. Тому особисто я вдаюся до іншого способу: поміж рядами картоплі одночасно сію горох (у почерговості два до одного).

Що ж до висівання у міжряддях льону або чорнобривців, які мають відлякувати колорадського жука, то Микола Гінайло такі методи не вподобав і від шкідників купує спеціалізовані хімічні препарати.

 Оскільки картопля для волинян – це другий хліб, то зупинимося саме на її зберіганні. Отож, зібрану бульбу треба насамперед лишити на вулиці, накривши сонценепроникним брезентом, аби вона тижнів два вилежалася.  

– Таким способом бульба не лише провітриться, а й набуде належної температури, – наголошує Микола Гінайло. – За цей час, окрім того, легко буде побачити й відкинути хворі картоплини і тільки після цього перекласти врожай до погребу або закопати в кагати.

Щодо погребу, то вкрай важливо, аби його стіни зсередини не покривалися конденсатом (так званою росою). А для того треба забезпечити підвал вентиляцією і теплими стінами (способів безліч – газосилікатні стіни, пінопласт, мох, солома, листя).

– Та основний секрет урожайного поля, – підсумовує Микола Гінайло, – піклуватися про нього і не допускати халтури.

Найкраще вносити гній на поля восени, наголошує Микола Гінайло, ще перед приходом заморозків. Бо таким чином добриво отримає достатньо часу та вологи, аби розщепитися, максимально збагатити ґрунт на поживні речовини і зробити їх легко всмоктуваними рослиною. 

Пташиний послід – це хороше природне добриво. Але використовувати його в «чистому» вигляді небезпечно. Бо можна попалити рослину. Тому перш ніж додавати пташиний послід, треба його компостувати (тобто дати можливість перебродити разом із іншими відходами природного походження). 

Морква – культура корисна, але така вже делікатна! Проте декілька секретів від агронома Миколи Гінайла позбавлять вас мороки з цим коренеплодом.

Отож, насамперед посів. Сіяти моркву, яку потім будете лишати для тривалого зберігання, найкраще наприкінці травня – на початку червня.

(Боронь Боже класти свіжий гній! Ліпше використовувати ту ділянку, яку була удобрена гноївкою торік (наприклад, після столового буряку, огірків, помідорів). Бо потім урожай буде гнити капітально).

А збирати врожай моркви варто наприкінці вересня – на початку жовтня. 

– Таким чином за чотири місяці росту ви зберете недозрілий плід, що спровокує генетичний код моркви на максимальне самозбереження її коренеплоду, – розповідає Микола Павлович. – І ще одна фішка: саме пізній посів допоможе отримати максимальний вміст цукрів у коренеплоді. А це не лише смачно – корисно для зберігання! Бо цукри – то природні консерванти, які сповільнюють процес гниття.

До речі, метод пізнього посіву можна так само ефективно використовувати і для столового буряку, і для капусти. Бо вони, подібно до моркви, матимуть солодкуватий смак та ліпше зберігатимуться.

Аби належно зберігати моркву, треба викопати яму, туди накидати соломи, підпалити, щоб утворився попіл (цей запах відлякує гризунів), та пошарово викладати морква-пісок-морква-пісок. Зверху щедро накласти листя волоського горіха (теж від шкідників). А далі прикрити соломою. Якщо сильні морози, поверх соломи можна накласти шар ґрунту і листя.