«Надрукуйте вірш учителя на його День народження»
Із незвичним проханням звернувся до редакції «ВГ» житель Миколаївщини Олег Матіюк, уродженець с. Пнівне Камінь-Каширського р-ну. Випускник пнівненської школи просить привітати із Днем народження свого вчителя Івана Никифоровича Шведа. Цьогоріч чоловік переступив 93-й поріг життя. Іван Швед відомий волинянам як поет, свідок Голодомору, людина високої проби, яка виховала не одне покоління вдячних учнів.
«Отримав в 2011році від Вчителя, Шведа Івана Никифоровича, розповідь про те, що віковічний дуб, який ріс поряд з будинком, де проживали вчителі, спорохнявілий від старості, впав на те саме місце, де стояв, нікому не заподіявши лиха. Подія висвітлювалась також однією з волинських газет.
Древня земля Волині, сама природа, ніби надихнули Івана Никифоровича на вірш «Прощай, дубе». Недаремно, як згадує в одній із своїх книжечок автор, Максим Тадейович Рильський при зустрічі з ним говорив, що з нього буде толк. Поетичний твір про невеликий епізод з життя села, але з філософськими акцентами про вічність духу народного та самого життя, гідна відсіч пройдисвітам (войовничим атеїстам – компартійним номенклатурникам, що вимагали від вчителів боротьби с «опіумом для народа», а тепер раптом стали віруючими, православними ще й «канонічними»). Дякую долі, що зміг бути фундатором та до деякої міри упорядником його книжечки «Миколаївський Кобзарик», про страшні роки Голоду й Мору, які випали на долю, як автора так і першої вчительки Івана Никифоровича, Віри Тимофіївни Шевченко, правнучки Кобзаря по лінії старшого брата Микити. Вона була репресована за те, що підгодовувала на уроках третьокласників шматочками вареної бульби. Книжечку передав Волинській обласній бібліотеці імені Олени Пчілки в січні 2014року, – пише Олег Матіюк. – … А Івану Никифировичу, щиросердечно: «Щоб Вас Бог в опіці мав , кожну напасть відганяв. Будьте щасні Ви і діти, Будьте гожі, мов ті квіти. Щастя, здоров’я і многая літа…». Подарунком для Івана Шведа буде публікація його вірша. Тим паче, що написаний він у відгук на публікацію «Волинської газети» про дуба у Пнівному.
ПРОЩАЙ, ДУБЕ !
Плаксива осінь чеше коси,
Скрізь сіє скуку і печаль,
І вітерець із нею босий
Біжить тихенько в сиву даль…
Спішить зустрітися із дубом,
Струсила роси із крила
І зупинилась перед клубом –
Хресту подяку віддала.
Він тут стояв у квіти вбраний,
Навколо шовкова трава,
Та комуністи ці погані
Хотіли зрізать на дрова !
Ще встигли – церкву розвалили
Ці злісні Божі вороги… –
Та люди знову відновили
Сіяють бані навкруги.
А де ж це дуб? Пішов? Немає!..
В стволу між порох і піски…
Лежить в конвульсіях конає –
Навкруг обломки і тріски…
І ти ж буяв колись, бувало,
Ми чули пісеньки твої:
Зозулі весело кували
І били в трелі солов’ї!..
Гірлянди жолудів звисали
В своїх беретках чудних,
Вони на сонці красувались –
Всі задивлялися на них!
А птахи, як летіли в вирій,
На нім сідали віддихнуть
І позивні їх ніжні щирі
Аж за околицю пливуть!
Як гнали череду із лісу,
Ти дружно вітами кивав
І душу кожному з них тішив,
Всіх від нещастя врятував !
Бо щоб тарахнув на будинок,
А там квартири вчителів –
Не одному б тут був спочинок:
Прийшлося б слухати числів…
Та обійшлося без пригоди –
Біда не стала на поріг,
Не наробив нікому шкоди
І від нещастя всіх зберіг !
Казали учні – Дуб Олени* –
Художнього керівника
Отут вони робили сцени,
Як йшли заняття драмгуртка !
Бо як надворі сильна спека:
На небі сонце аж горить –
В тіні під дубом вже безпека
Читати легко і творить !
Могутній стовбур – в шість обхватів
Не міг утримати свій груз,
І ти, немов присів на п’яти,
У порохню й пісочок вгруз.
Лишилась купочка гілляччя,
З десяток різаних колод…
А ти, як та старенька кляча,
На пні своєму захолов.
P.S.
Та не журись, старенький дубе,
Людські ще душі будеш гріть:
Твої дрівцяточка у грубах
Ще будуть полум’ям горіть !
Лиха й в Олени склалась доля,
Усі йшли п’єси на “ура”
Про мужність Назара Стодолі,
І про Наталку та Петра !
Серця як діткам ніжно гріла.
Все їм зробила, що змогла,
В страшному ж полум’ї згоріла,
Сама себе не вберегла !..
Нема ні дуба, ні Олени,
Пішли в свою далеку путь…
Весною з паростків зелених
Нові дубочки проростуть !
По стернях осінь коси чеше…
Он пень дубовий, мов печать,
Причепурилась, як принцеса,
Бо скоро зимоньку стрічать !
* Олена Радіонівна Нос-Криворучко, вчителька російської мови та літератури, режисер шкільного драмгуртка в с.Пнівне, Камінь-Каширського району. В похилому віці загинула при пожежі у власному помешканні.
Іван Швед,
с.Пнівне, Камінь-Каширський район,
вересень-жовтень 2011р.