Моя бабця Надя – типова така інтелігентка. Словом, до тієї краплини крові, що як бачить мене у рваних джинсах, то просить хоч би натягнути кофту на безсоромні незалатані місця.
Але якось у новорічну ніч ми з моєю бабцею-інтелігенткою та мамою, як і я – пройдисвіткою (звісно, то бабця так визначила) напилися до стану, м’яко кажучи, «неінтелігентності».
От нашу Надю й понесло. Словом, вона за кермом – із років 25. Ну й тоді ще не лише поліцією не пахнуло, а й ДАІ не було – мали ми тільки «ГАІ».
Ну от якось зупиняє мою Надю міліціонер і каже, що вона щось там порушила, що все серйозно і, мовляв, «ну все – мусите їхати зі мною в ГАІ»… А моя ж бабця, нагадаю, інтелігентка. От і видала: «Пробачте, пане, та я вже… застара, щоби з вами по гаях їздити…»
Світлана ГАВРИЛЮК.