«Син комісара Руднєва», 59-річний головний режисер облмуздрамтеатру Петро Ластівка нарешті написав заяву на звільнення.
«Після зборів трудового колективу Волинського обласного академічного музично-драматичного театру ім. Тараса Шевченка режисер та художній керівник театру повідомив, що написав заяву на звільнення», – поінформували колеги з «Таблоїду Волині».
А журналісти «Волинських новин» нагадали: «Колектив театру звинуватив Петра Ластівку в хамському ставленні, небажанні почути іншу думку, відмінну від своєї, залякуваннях і погрозах… Йому також закидають фінансові зловживання».
Тепер виникає резонне питання: а звідки він узявся?
Після закінчення режисерського відділення Київського театрального інституту Петро Ластівка-молодший був режисером-постановником у Чернігові, а в 1988-1992 р.– на аналогічній посаді у Тернополі. З цього часу – «на вільних хлібах». Повна відсутність будь-якого зв’язку з театральним мистецтвом, утім, не завадила йому пожинати лаври Мельпомени: 2009-го Петро Петрович отримав звання «Заслужений діяч мистецтв України». А через два роки, залишивши роботу на радіостанції, став головним режисером нашого театру, переїхавши з Тернополя. Подейкують, що цього «цінного кадра» порекомендували працевлаштувати ще директорові театру Богданові Березі. Та Богдан Степанович був авторитетним керівником та досвідченим майстром сцени, тому лише після його передчасної смерті, коли біля керма театру став Анатолій Глива, Петро-Радик із радіожурналіста в сусідній області перетворився на художнього керівника та головного режисера нашого театру. І – пішло-поїхало…
Галицький гонор та столичні зв’язки із самого початку перешкоджали Петрові Ластівці не лише знайти взаєморозуміння з адміністрацією театру та акторською трупою, але навіть із журналістами. В усякому випадку, спроба заступника головного редактора «Волинської газети» Олени Лівіцької висловити точку зору директора та головрежа з приводу успішного завершення реконструкції театру призвела до конфлікту, в результаті якого редакція взагалі відмовилася мати будь-яку справу з цим «заслуженим діячем»…
Тож недарма журналістка «Волинської газети» Оксана Бубенщикова, вислухавши одну з прес-конференцій за участі Петра Ластівки та його найближчого оточення, статтю розпочала з таких фраз: «Театр начинается с вешалки», – писав Константін Станіславскій. «Если театр начинается с вешалки, то за такие пьесы нужно вешать», – додавав Іосіф Сталін»…
Бо що правда – то правда: більшість театральних постановок Петра Петровича навіть за мотивами класичних творів «прославилися» не лише екстравагантністю викладу, але й банальним перекручуванням сюжету. А ще частина артистів нарешті зі сцени висловила категоричну незгоду з окремими режисерськими ходами «маестро»: одноосібні режисерські знахідки нагадують відверті аморальні сцени… Найгірше ж, що в усьому цьому брали участь зовсім юні студентки, які мріяли про велике сценічне майбутнє, а могли опинитися зовсім в іншому місці.
З цим усім можна було б миритися, якби театр ім. Тараса Шевченка був приватною студією, а не шанованою далеко за межами Луцька установою зі статусом академічної. Тим паче, що левова частка видатків на утримання театру (не кажучи вже про вищезгадуваний капітальний ремонт!) лежить на плечах волинських платників податків.
Найімовірніше, що під прикриттям турботи про колектив та бажання зберегти театр, Петро Ластівка всерйоз подумував про виведення установи з-під контролю обласних органів влади та перебрання всієї влади до власних рук.
Ось кілька фраз Петра Петровича, зафіксованих журналістами «Волинської газети»:
«Волинський драмтеатр мусить просити гроші на ремонт сцени, аби не провалилася, нагадувати за оновлення куліс і глядацьких стільців, котрим по 40 років. Нам пропонують: самостійно більше заробляйте. А як? Підвищимо ціну квитка – люди взагалі перестануть ходити до театру»!
Щоб завершити тему «п’ятирічки Ластівки» на Волині, варто зауважити: безгрошів’я театру не завадило Петрові Петровичу оселитися в ошатній квартирі луцької новобудови… Устиг Петро Петрович облаштувати й своє приватне життя. По-новому. І не один раз…
Тому на загальних зборах колективу театру, куди запросили заступника голови облради Романа Карпюка і начальника облуправління культури Валерія Дмитрука, говорили і на інші теми. Як повідомив відділ інформаційного забезпечення діяльності облради, Роман Карпюк заявив:
«Облмуздрамтеатр – це центр культури області, на вас дивиться весь край. І мікроклімат у вашому колективі – важливий. Театр – підприємство, яке належить волинській громаді, і ми маємо представити громаді, що відбувається у вашому колективі».
Про моменти неприємного у співпраці з паном Ластівкою говорив і Валерій Дмитрук. А директорові театру Анатолію Гливі також не вдається налагодити стосунків із головним режисером…
Символічно, що обговорення та голосування за недовіру (88 «за» зі 100 присутніх) відбувалося без самого Петра Ластівки: він покинув засідання, заявивши, що питання, які внесли до порядку денного, не є компетенцією зборів трудового колективу.
А на завершення цієї сумної історії повернемося до біографії Петра Петровича.
Народився він у театральній родині, тому виріс буквально на сцені: мама Марія Божко-Ластівка була актрисою спочатку Закарпатського, а потім Тернопільського облмуздрамтеатрів. Там же ж завершив свою театральну кар’єру і батько-фронтовик – заслужений артист УРСР (1972 р.) і народний артист УРСР (1980 р.) Петро Ластівка-старший. Особливо запам’ятався Петро Трохимович своєю творчою роботою у «Вершниках» (кіно про радянських патріотів і юних героїв-підпільників). Знайшлося йому місце і в кінострічці стилю «пізній соцреалізм» під назвою «Дума про Ковпака»: зіграв немолодого партизана.
Для сина зіркових артистів знайшлася роль – Петро Ластівка-молодший відобразив у фільмі сина комісара Семена Руднєва – Радика… Мабуть, Петро Петрович тоді не знав, що з’єднання Сидора Ковпака під час рейду в Карпати влітку 1943-го прославилося на Волині не стільки боями з німцями, як знищенням окремих відділів УПА та масовими репресіями над запідозреними в приналежності до «бандерівців» українськими патріотами.
Але чи довідався про це «син комісара» хоча б під час перебування на нашій землі?
Володимир ДАНИЛЮК.
На фото прес-служби облради та кіноархіву: Петро Ластівка в драмтеатрі; Петро Ластівка-молодший (зліва) в ролі комісарського сина Радика поряд із Семеном Руднєвим у «Думі про Ковпака».
Директор драматичного театру Анатолій Глива прокоментував:
– Я не прихильник виносити на загал жодного конфлікту. Тому про моральний бік справи і про те, хто винен чи хто правий, говорити, вважаю, не етично. Єдине, що маю право констатувати: Петро Ластівка дійсно подав заяву на звільнення. Таким чином Петро Петрович офіційно вже не працюватиме художнім керівником із 9 квітня.
У нас давно вже була запланована участь у фестивалі, який 29 березня відбудеться в Чернігові і де ми представимо виставу «Приборкання норовливої». А 5-6 квітня представить уже київському глядачеві 2 спектаклі. Щодо ймовірного претендента на звільнену посаду: новий «худрук», як і всі інші працівники художнього й артистичного персоналу, прийматиметься на роботу тільки на конкурсній основі.
А на запитання про ймовірне працевлаштування Петра Ластівки директор театру порадив звернутися до самого Петра Петровича.