Гуцулка Ганна вбрала у хрестики сільський храм Різдва Богородиці.
На Волинь Ганну Сосницьку доля закинула аж із Івано-Франківщини. Та жінка всім серцем прикипіла до ківерцівського села Дідичі. А свою любов і невтомну творчість роздаровує людям та Господу.
Коли вперше взяла до рук голку й полотно, Ганна Юріївна точно не згадає. Каже, геть малою була: років десять мала. Відразу все серветками хату прикрашала: трояндами, лебедями, снігурами. Потім, ближче до заміжжя, рушники готувала. Причім не лише хрестиком, а й низинкою (по-іншому – занизуванням). А як повінчалася зі своїм Віталієм Романовичем та переїхала в с. Дідичі Ківерцівського р-ну, то стільки вишиванок сотворила, що не тільки собі – дітям, онукам вистачило. Багато хто з Луцька в яскраві сорочки дідицької умілиці вбирається. Родичі з Прикарпаття вдягають на свято сорочки своєї Гандзі. Однак сама рукодільниця найбільше гордиться вишиванками, в котрі прикрасила сільський храм Різдва Пресвятої Богородиці УПЦ Київського патріархату.
– З глибокою вірою та щирою молитвою я весь вік прожила і своє 60-ліття, яке припадає на квітень, теж хочу зустріти з подякою до Господа, – зауважує Ганна Юріївна. – А от церква довгий час ятрила мені душу. Бо ж як боляче жити за 10 метрів од Божого дому, а не могти в нім помолитися, до ікон прикластися, серцем і помислами відпочити.
А все тому, що старовинна дерев’яна церковця майже півстоліття простояла як склад, де радянська влада зберігала засоби цивільної безпеки.
– Ми ж до 90-х років толком не знали, що там, за великим металевим замком. А коли 91-го врешті дозволено було відчинити двері храму, я була серед перших, хто прийшов весь той хлам виносити, протигази розбирати, ремонти робити, – пригадує жінка.
Саме тоді дідицька громада, яку вже багато літ очолює Галина Романова, об’єдналася довкола занедбаної церкви. Люди ходили по хатах збирати гроші, організовували толоки, годували майстрів і самі ставали до роботи за найменшої потреби.
– А я, крім всякої підсобної роботи, взялася за благодатну справу оздобити наш храм, – провадить Ганна Сосницька. – Головним моїм порадником і натхненником стала свекруха – баба Маня.
Саме вона першою взялася за вишивку для предметів церковного обряду. Хоча жінка вже відійшла у Вічність, однак її вишивка на розп’ятті і світлі хоругви до цих пір слугують у Божім домі. А коли після 75-ти бабі Мані вже здоров’я не дозволило, невістку благословила продовжити це діло.
Відтак гуцулка Ганя подарувала церкві не лише серветки, до десятка рушників, скатертини на малі та великий престоли. У період Великого посту храм прикрашають чорні хоругви, що їх Ганна Юріївна оздобила золотими хрестами.
А зараз, доки піст і в полі ще роботи не багато, сільська майстриня хоче до Великодня закінчити четверту скатертину в церкву.
– Але моя Ганя і рідних увагою не обділяє, – долучається до розмови чоловік, Віталій Романович.
І на підтвердження своїх слів та на наше прохання одягає чорну, золотом вишиту сорочку.
– Ще раніше жінка мені оздобила білу сорочку яскравим узором. А це ось до 40-ліття нашого подружнього життя, яке відзначаємо цьогоріч, вишила темну. Тільки вдягнув її – зразу зрозумів: то буде моя улюблена парадна одіж, – із гордістю каже чоловік і, як сорок років тому, цілує свою кохану жінку.
А у квітні 60-літній ювілей, такими ж цілунками віддячать Ганні Юріївні син, доньки, двоє зятів, п’ятеро внуків. І не лише за сорочки, майстерно оздоблені хрестиком і мережкою. Віддячать за всю ту любов, увагу й турботу, яку так щедро близьким і рідним роздаровує дружина, мама та бабуся.
Оксана БУБЕНЩИКОВА.
Фото автора.