Аграрний бізнес – як гра в рулетку,

Коли постав вибір щодо навчального закладу – хлопець вступив до Рожищенського ветеринарного коледжу. А після завершення навчання та здобуття фаху «Технолог із виробництва й переробки продукції тваринництва» Микола Павлович повернувся в рідне село Залухів Ратнівського р-ну.

– Звісно, найкраще було обрати роботу за спеціальністю. Тим паче, для тваринництва в нашому районі є хороші умови: і сіножаті вистачає, і пасовищ. Але я розумів: надто великих капіталовкладень потребує цей сектор. Це ж треба приміщення для худоби облаштувати, худобу племінну купити, додаткове устаткування. Подібного ресурсу я не мав, тому вирішив спробувати себе в рослинництві, – провадить Микола Філюк.

Ще в коледжі переконавшись, що робота на землі хаосу не пробачає, чоловік відповідально підійшов до вибору сільгоспкультур: консультувався з фермерами, питав поради у свого земляка – кандидата сільськогосподарських наук. Та і сам, коли їздив дорогою Залухів – Рожище, спостерігав, що та яких землях народ вирощує.

– У перший рік свого бізнесування спробував сили у вирощуванні вівса, гречки, гороху. Задля того до десяти своїх гектарів (паї мами, баби й діда) додав іще 26 орендованих, – продовжує пан Микола. – Чоловічих рук у родині – тільки мої, то я придбав трактора, усе навісне до нього: плуг, дискову борону, косу роторну, прес. А те, чого не вистачало (наприклад, картоплесаджалки), позичав у інших господарів.

Навесні 2012-го Микола Філюк вклав у поле фактично всі родинні заощадження. Працював, каже, не покладаючи рук. Та, як і всім новачкам, господарю дійсно поталанило:

– На 19 гектарах зібрав я тоді по 25 центнерів вівса. Добре вродили гречка (її мав шість гектарів) і горох (його засіяв на трьох гектарах), – пригадує Микола.– Багато хто з господарів нарікає на відсутність збуту. Але в мене тоді овес такий хороший та чистий був, що відразу його люди на насіння розібрали. Гречку теж продав одному з переробних господарств на Ковельщині. Та й горох: частину на власні потреби взяв, а частину на насіння лишив.

Словом, десятки тисяч витрачених гривень не тільки повернулися Миколі Павловичу, а й непогані прибутки принесли. Які саме, господар не зізнається. Каже тільки, до сотні тисяч недотягнув.

Однак аграрний бізнес – як гра в рулетку, переконався наш оповідач. Один раз поталанить, а в десяти наступних – повний «прольот».

– Після дебютного 2012-го я впродовж двох наступних років іще пробував вгадати настрої аграрного ринку та кліматичних сюрпризів, – зізнається Микола Павлович. Однак волинська погода зіграла злий жарт із молодим фермером, і він не те що на «нуль» вийшов – у збитках лишився. Що вже казати за рік нинішній, коли після законодавчих ноу-хау тільки за орендованих 26 га заплатити треба 15 тис. грн.

– Словом, сів я з дружиною, порахували (а Марія в мене – вчитель математики) і зрозуміли: вартість землі, пального, міндобрива, насіння потягнуть у рік на таку суму, що чистого прибутку на осінь я матиму тисяч п’ять (і це не враховуючи праці та не оновлюючи технопарк). Питається в задачі: який тоді сенс на землі хазяйнувати? Відповідь: зиску ніякого.

Таку ось народну арифметику давно вже освоїли жителі поліських районів. Відтак господарювати на землі беруться тільки для власних потреб: своєї картоплі з бурячком виростити, зерна для худоби.

– Більшість молоді в Залухові не на трактор сідає, а за кордон прямує, – провадить наш оповідач. – Раніше на Росію їхали. Тепер там, якщо хочеш отримати дозвіл на проживання, – 20 тисяч гривень «вступного» заплати і ще по п’ять тисяч щомісяця викладай. Тому зараз молодь переключилася на Білорусь. А хто має паспорт закордонний і візу – прямує на сезонні роботи до Польщі.

Втім сам Микола Філюк в «остарбайтери» не спішить записуватися. Не для того, каже, освіту здобував. Та й не хочеться матір із дружиною лишати (тим паче, його Марія Миколаївна аж із Ківерцівщини приїхала в далекий Залухів).

– Зараз я вирішив спробувати нову сферу – роботу в органах місцевого самоврядування, – додає чоловік. – У сільраді якраз звільнився землевпорядник. Було двоє кандидатів на вакансію. Мій опонент – із Ратного – вирішив, що невигідно йому їздити до нас у село. Відтак уже півтора року земельними питання в Залухові займаюся я.

Аби всі законодавчі премудрості вивчити, мусив Микола Філюк сидіти вечорами і ночами над Земельним кодексом. Аби грамотно документи оформити чи довідку виписати – радився з більш досвідченими колегами, бо ті, мовляв, за десятки років уже «зуби з’їли» на законодавчих премудростях.

«Чи легко працювати?» – перепитує. По-всякому буває. Бо одна справа – вивчити нормативні документи. І зовсім інша – з людьми працювати:

– Є така категорія, якій поля завжди мало. А є такі, кому та земля геть не треба, – з досвіду побачив Микола Павлович. – Однак робота землевпорядника не така складна та ризикована. Тому зараз я хазяйную всього на п’яти гектарах: аби сім’ю прогодувати і коняці та коровам корму не забракло. А аграрним бізнесом якщо й займуся знову, то тільки після того, як вище керівництво врешті повернеться обличчям до села і зрозуміє, наскільки праця та важка й невдячна.