Це подружжя відразу прикувало мою увагу. Попри поважний вік, такі ж по-своєму вродливі та закохані, як і колись, тільки любов їхня стала ніжнішою і спокійнішою, наче хороше вино, має чималу витримку та струменіє в очах, посмішках, рухах, у підтримці один одного.
В обох уже чимало літ за плечима: Володимирові Івановичу – 89, його половинці Ніні Павлівні – 86.
Серед усіх пар, які цьогоріч змогли прийти на зустріч «50 золотих літ», котру щорічно організовує обласний фонд милосердя і здоров’я та його незмінний керівник Лідія Тарасюк, Володимир і Ніна Сєдих із м. Володимира-Волинського були, напевно, найбільш очікуваними. Адже вони разом уже – 64 роки! Як кажуть – дай Боже наступного року дочекатися і відсвяткувати вже залізне весілля.
Володимир Іванович – із Краснодарського краю. Його призвали в армію ще 1944-го, дійшов до Львова. Був направлений у 23-й танковий корпус. У 1945-46 рр. служив у Луцьку, згодом перевели в Обруч Житомирської обл. Залюбки згадує той момент знайомства зі своєю коханою дружиною, який кардинально змінив його життя. Сталося це 8 березня (!) далекого 1952 р., в тому ж Овручі.
…25-літній молодший лейтенант Володимир Сєдой прийшов із друзями в Будинок офіцерів на танці. Грала музика, панував святковий настрій. Ніна працювала там. Біля гардеробу її білий шарф ненароком зачепив ручку, яка була у кишені молодого офіцера.
– Це ваша? – запитала Ніна, посміхаючись, і простягнула ручку юнакові.
Він подивився у карі очі красуні і – пропав у них. Назавжди. Так, це було кохання з першого погляду. Вони танцювали разом увесь вечір. Володимир відчував ніжний аромат її чорнявого волосся, від якого обертом йшла голова. Потім він як справжній джентльмен провів Ніну додому. Виявилося, що дівчина із сім’єю мешкає на тій самій вулиці, де молодий офіцер винаймав квартиру. Хіба не ще один знак долі? Далі зустрічі, зізнання в коханні, знайомство з батьками. Пам’ятає, як мама Ніни сказала: «Кращої дружини, ніж наша Ніночка, тобі не знайти»…
І ось 19 липня 1952-го вони одружилися. Цю пару неможливо було не помітити: стрункий вродливий офіцер у військовій формі і юна красуня у білому атласному платтячку, яке вона, до речі, зшила сама. Їхні очі світилися щастям…
Вони пройшли разом довгий тернистий шлях. Довгі роки військової служби, переїзди. Усіляко бувало. Але секрет подружнього життя простий і мудрий – іти на поступки один одному, змовчати навіть тоді, коли образа переповнює серце, і довіряти у всьому. Цього вчать своїх дітей: мають двох доньок, двох зятів, теж офіцерів, п’ятеро внуків і п’ятеро правнуків. Володимир Сєдой уже десятий рік очолює ветеранську організацію м. Володимира-Волинського.
– Треба вірити у долю. Я вдячний їй, бо зустрів справжню бойову подругу, мою Ніночку. Вона завжди була і залишається моїм надійним заступником із тилу, – із гордістю каже Володимир Іванович. Ніна Павлівна у відповідь посміхається і ніжно обіймає чоловіка. І хай уже давно сивина у волоссі, чимало пройдено доріг, але душа як в юності продовжує любити…
Наталія ГЛАВНІЧЕК.
Фото автора.