Донбас. Волноваха. Це фактично передова лінія розмежування. Від мирної Волині сюди – 1200 км. Далі, ніж до столиці Німеччини – Берліна… Але ці арифметичні розрахунки не мають нічого спільного з відстанями, котрі вимірюються духовними критеріями… Бо колись Берлін асоціювався зі столицею держави, звідки на нашу землю прийшла війна. А тепер доводиться захищати на українській Донеччині українську землю від російського окупанта, який прийшов до нас із війною з протилежного боку – із самісінького Кремля…
Світло і тіні
Тут, на Донбасі, багато контрастів і парадоксів.
Біля смт Синельникове Дніпропетровської обл. делегація з числа представників Благодійного фонду «Волинь-2014» і ФК «Абориген» збилася з дороги. Велосипедист уже старшого віку показує напрямок. Згодом виявилося – не в той бік.
Тут фактично відсутні вказівники на дорогах, а самі шляхи зазвичай у поганому стані. А неподалік лінії фронту помічаєш демонтовану власниками мережі WOG автозаправну станцію: ще один парадокс. Не хочуть бізнесмени ризикувати зайвий раз, а де і чим заправлятися цивільним і військовим – не їхній клопіт.
Дивні відчуття й тоді, коли їдеш донбаським селищем із назвою вулиці на честь «Кремлівських курсантів». Або коли чуєш за спиною щось на зразок «Паприехали сюды всякие»…
Але коли тебе перевіряють на блокпостах чи бачиш у місті з білими хатинками та синіми маленькими вікнами та чотирикутними дахами озброєний український патруль – тоді стає якось спокійніше. Бо й сама Волноваха, куди поспішаємо – це передовий форпост України на Сході…
Тому й пам’ятник Леніну в центрі вже давно демонтували…
Словом, тут є такі, що мріють про міфічний «руській мір», але набагато більше тих, хто душею й серцем із Україною.
А ще мирне життя на Донбасі зі зброєю в руках захищають Україну ті, хто знає про передову не з чужих слів…
Живі і мертві
Там, у зоні АТО, дуже багато волинян. І було. І є. І ще буде. І тих, які живими не вийшли з бою… Саме до них – солдатів Небесного полку – 22 травня прагнули встигнути чимало патріотично налаштованих волинян. Бо саме цього дня два роки тому біля с. Благодатне, що під самісінькою Волновахою, внаслідок несподіваного нападу ворога полягли 16 волинян із числа мобілізованих у першу хвилю військовослужбовців 51-ї Володимир-Волинської окремої механізованої бригади. Двоє поранених згодом померли від ран та поповнили сумний перелік втрат до 18 бійців.
Про той страшний і нерівний бій досі пригадують обпалені вогнем дерева. Й іржаві гільзи, що досі лежать буквально попід великим дубовим хрестом та меморіальною стелою з іменами та прізвищами всіх героїв.
Місцева влада гідно приготувалася до проведення мітингу-реквієму. Волинь представляли співробітники Благодійного фонду «Волинь-2014» (голова правління – гендиректор «Модерн-Експо» Петро Пилипюк), команди ФК «Абориген» (президент – голова наглядової ради ПАТ «Луцьксантехмонтаж №536» Віктор Чорнуха), волонтери та просто небайдужі люди. Прибув і голова ветеранської організації ДПСУ, наш земляк і генерал-лейтенант Аркадій Яворський.
Окремо приїхала також делегація на чолі з Луцьким міським головою Миколою Романюком.
Лунає Державний Гімн. Міцно тримають у руках автомати солдати почесної варти. Діти у білому вбранні вносять портрети всіх наших хлопців… А потім до мікрофона підходять промовці. І сльози з’являються на очах навіть бувалих солдатів, яких тут чимало. Та особливо важко стримати емоції, коли говорить один із вцілілих учасників того бою – лучанин Дмитро Волох… Бандити з Росії, спільниками яких могли бути й місцеві сепаратисти, ледь не відібрали в нього життя. А житель сусіднього с. Володимирівка – фактично врятував його, бо ледь вщухла стрілянина, своєю машиною приїхав на поле бою і відвіз скривавленого Дмитра Волоха і ще двох бійців у лікарню…
А ще особлива увага – до родичів полеглих, які спеціально приїхали з Волині. Це Людмила Березовська, тітка солдата Володимира Прокопчука, а також Марія Махновець і Оксана Йовзик – мама та дружина двох полеглих захисників України – Віталія Махновця і Дмитра Йовзика. Згодом жінки зізнаються: долати біль непоправних утрат їм допомагає розуміння, що інші не забувають про їхніх рідних. Ні там, під Волновахою, ні тут, на Волині.
І тільки дві кульки з паперовим маленьким ангелом посередині зачепилися за хрест і не захотіли летіти в небесну блакить слідом за своїми сумними посестрами… Наче затрималася душа когось із полеглих, який так і не встиг сказати нам, живим, щось дуже важливе…
Чин богослужіння відправив єпископ Донецький УПЦ Київського патріархату Всеволод.
На цьому скорботному місці команда ФК «Абориген» та представники «Волині-2014» посадили бузок, привезений із нашої землі. Щоб кожної весни живі квіти не лише цвіли на місці загибелі бійців, а й були символом вічної пам’яті.
Крім цього, спортсмени та благодійники поклали вінки та квіти від ГО «Мужність та честь» (ветеранської організації УСБУ у Волинській області) до меморіальної дошки та місця трагічної загибелі 21 березня 2015-го в м. Волноваха капітана УСБУ у Волинській області Віктора Мандзика. Суд над його вбивцями, до речі, триває в цьому райцентрі Донеччини й досі. Це – ще одна сторінка спільної та написаної кров’ю спільної історії Волині та Волновахи.
М’ячі, а не кулі
Ключовим у програмі заходів можна вважати започаткований торік міні-футбольний турнір пам’яті бійців 51-ї ОМБР, у якому взяло участь уже 8 команд. Він – на честь полеглих у травні 2014-го під Волновахою військовослужбовців зі складу цієї бригади під командуванням майора Леоніда Полінкевича. І це вже не просто змагання – це пам’ять про героїчних захисників України, яка вимірюється масовими критеріями.
У груповому турнірі ФК «Абориген» виграв у всіх суперників. Із рахунком 3:1 здолали опір команди 72-ї Білоцерківської окремої мехбригади, 4:2 поклали на лопатки команду Донецького облуправління поліції та забили три сухих голи у ворота народних депутатів і їхніх помічників. У другому квартеті не було рівних ветеранам збірної України та місцевій команді, які вибили з подальшої боротьби ФК «Ветеран» (Маріуполь) та збірну прикордонників зони АТО.
Півфінальний матч із командою ФК «Волноваха» виявився ключовим у розподілі призових місць. «Абориген» пропустив першим, але відновив рівновагу. Змарнувавши кілька гольових моментів, волиняни пропустили вдруге. А коли рахунок став 4:1 на користь сильного суперника (в складі цієї команди було багато молодих і кваліфікованих футболістів), стало зрозуміло: у фінал вийде саме цей суперник. Щоправда, наші скоротили відставання і навіть могли досягнути більшого, гра закінчилася 4:2 на користь суперника.
Імениті збірники під керівництвом легендарного Анатолія Дем’яненка вщент розгромили армійців у другому півфіналі (7:1), і ФК «Абориген» у поєдинку за 3 місце вдруге зустрівся з командою військових. Із перших хвилин матчу лучани пішли вперед і вже на 5-й хвилині вели в рахунку 2:0. Згодом суперник вирівняв ситуацію, але гол Леоніда Єфремова виявився вирішальним, тож фінальний свисток зафіксував 4:3 на користь луцьких ветеранів, які виграли кубок та медалі за третє місце.
А перше місце прогнозовано здобули хлопці Анатолія Дем’яненка. Місцева команда за кілька секунд до закінчення основного часу зробили рахунок 4:4, і все вирішували, як казали місцеві вболівальники, «пеналя». Досвідчений воротар Всеволод Романенко допоміг киянам досягнути результату 3:1 на користь українських зірок, у яких нетлінною майстерністю вирізнялися уславлені Василь Рац та Іван Яремчук.. У господарів – друге місце.
В урочистому закритті турніру взяли участь гідні уваги та поваги люди. Насамперед, народні депутати України: Максим Єфімов (президент Федерації футболу Донецької області), Дмитро Лубінець (один із основних ініціаторів проведення цього турніру та одночасно заступник президента ФФД), Павло Кишкар ( учасник АТО, капітан команди парламентарів), заступник голови Донецької облдержадміністрації Віктор Реський, голова Волноваської райради Валерій Лубінець, в. о. міського голови Ігор Ісміханов, голова Федерації футболу м. Маріуполь Василь Журавльов та інші достойники.
Особливо зворушливим був виступ багаторічного мера Волновахи, нинішнього заступника голови райради та справжнього натхненника та організатора цих змагань Сергія Демченка, який вручив кращим спортсменам подарунки та запевнив: турніри на честь полеглих героїв 51-ї ОМБР будуть проводитися й надалі в тісній співпраці з ФК «Абориген» та Благодійним фондом «Волинь-2014», які зарекомендували себе не лише хорошими ініціаторами, але й відповідальними партнерами.
Тож закономірно, що капітан команди «Абориген», представник фонду «Волинь-2014» Ігор Лещенко (саме Ігореві Володимировичу – уродженцеві Волновахи та жителеві Луцька – належить ідея проведення цих змагань) отримав приз кращого голкіпера турніру, а лучанин Леонід Єфремов – кращий гравець. Окрім цього, Ігор Лещенко приємно здивував усіх присутніх цілком актуальними подарунками від наших земляків, гравців національної збірної України Артема Федецького та Анатолія Тимощука, головного тренера «Волині» Віталія Кварцяного, воротаря нашої команди Богдана Шуста і головного тренера «Ворскли» Василя Сачка. Та особливо були зворушені представники команди 72-ї ОМБР: лучани вручили їм від знаного аграрія і господарника Віктора Шумського (сільгосппідприємство «Рать» Луцького р-ну) багатокілограмовий набір м’ясних продуктів, а також віддали виграний сертифікат на суму 1500 грн: за ці гроші армійці нарешті змогли купити повноцінний комплект футбольної форми.
Ігор Лещенко також висловив сподівання, що має право на життя ідея провести змагання наступного року у Володимирі-Волинському, де дислокувалася 51-ша ОМБР і де є її правонаступниця 14-та, а також запросити до виступів ветеранів із числа учасників АТО саме цієї мехбригади, які воювали з ворогом не лише під Волновахою…
Замість епілогу
Урочистості завершилися. Потяг сполученням Маріуполь – Київ прибув на перон станції «Волноваха». Наша 51-ша ОМБР загалом та 18 героїв зокрема два роки тому заплатили велику ціну, щоб і цей вокзал був українським, і залишилася під контролем нашої держави вся залізнична гілка.
Теплі прощання з ветеранами збірної України та волинськими жінками, які теж їдуть додому. Тут, у Волновасі, всі стали ріднішими та ближчими, тому прощання – щирі та сердечні. Причому, як волиняни та кияни, так і представники місцевої влади на чолі із Сергієм Демченком. Бо об’єднує не минуле – гуртує майбутнє.
Тож залишаючи останній блокпост під Волновахою, волиняни на згадку про себе та турнір пам’яті загиблих бійців, подарували нацгвардійцям, які там несуть службу, пам’ятний гравертон. Благодійники, спортсмени та нацгвардійці бажають один одному всього найкращого. І чомусь віриться, що так має бути. Для кожного. Для всіх. Для держави Україна.
Окрім футбольних змагань, у Волновасі відбувся День Європи. Під час заходів з цієї нагоди представник БФ «Волинь-2014» Ігор Лещенко вручив голові Волноваської райради обладнання для створення в місті корпункту, що займатиметься виробництвом та розповсюдженням українського інформаційного продукту.
Володимир ДАНИЛЮК
